Винничук обурений, що новоспечений шевченківський лауреат Горлач «підшивається під дисидента»

Юрій Винничук обурений словами недавно оголошеного лауреата Шевченківської премії Леоніда Горлача. Про це письменник пише на своїй Фейсбук-сторінці.

«Справа в тім, що ми теж були в чорному списку, – говорить в інтерв’ю для «Української правди» Леонід Горлач. – Його склав горезвісний Маланчук, який був секретарем ЦК Компартії України з ідеології. Він склав список на посадку в тюрму. Там були Борис Олійник, Іван Драч, Станіслав Тельнюк… Павличка ніби не було».

«Не знаю, на кого ця фантазія розрахована. Може, хтось молодший і повірить, але я жив у ті часи і знаю, за що садили, а за що не садили… – пише Винничук. – Щоб посадити письменника, треба було, аби він не тільки написав антирадянський твір, але ще й передав його для публікації на Захід. А крім того розповсюджував у СССР. Тоді специ від літератури, яких було достатньо у кожному університеті, писали свої висновки, а свідки свідчили: так, давав нам читати, показував, цитував.

Бо садили не за написання, а саме за розповсюдження. Однак нам чомусь невідомі антирадянські твори названих письменників. Ні тоді нічого навіть схожого по руках не ходило, ні потім не з’явилося.

Леонід Горлач, у минулому комуніст-функціонер, директор Бюро пропаганди художньої літератури у НСПУ, лауреат комсомольської премії, нагороджений медалями «За трудову доблесть», «За будівництво Байкало-Амурської магістралі», яку оспівав на общєпонятном аж у кількох книжках: «Магистраль века», «От Днепра до Амура», «Дальневосточное кольцо».

У 1960-80-тих роках видавав щороку по книжці, а то й по дві і три. Ні року без книжки.

Якщо Валерій Шевчук і Ліна Костенко були в опалі, то там принаймні це видно – по 10-15 років книжки не виходили. А тут чоловік жив собі від пуза, а тепер вирішив підшитися під дисидента.

Щодо Бориса Олійника й Івана Драча – взагалі смішно. Як і Горлач, вони теж щороку видавали по книжці. Обоє мали змогу їздити за кордон. Іван Драч, побувавши в Америці, видав книжку паровозів «Американський зошит», яку більше ніколи не перевидавав.

Станіслав Тельнюк теж видавався доволі щедро і був співавтором отих трьох книжок про БАМ, за що теж отримав комсомольську премію. На щастя, він писав не тільки правильні речі, але й видав чудовий пригодницький роман про козаків «Грає синє море». Думаю, його не раз будуть перевидавати.

Отака картина страждань і гонінь бідного Горлача. Щодо його теперішньої поезії, то це не зовсім графоманія, бо якби це було написане всередині ХІХ ст., то навіть вартувало б хрестоматій. Але давати за цю віршомазію премію після того, як її отримували Римарук, Герасим’юк, Воробйов, Голобородько – це означає поставити їх в один ряд.

Після того як лауреатом стала Любов Голота за бездарний роман, це найбільше розчарування в премії. Земля їй пухом. Себто – премії», – завершує Юрій Винничук свій допис.

Більш докладно своє ставлення до недавнього оголошення шевченківських лауреатів виклав у колонці для «Українського тижня».

Друг Читача