80-річний Євгеній Євтушенко читав вірші у Києві

– Доки живий, треба слухати, – літня жінка перевзувається з чобіт у туфлі у холі столичного палацу “Україна”. 23 січня тут – творчий вечір російського поета 80-річного Євгенія Євтушенка. Він виступатиме разом із державним академічним оркестром “РадіоБенд” Олександра Фокіна.

– Мама, на тебе ж люди дивляться, – шепоче жінці дочка із косою-колоском.

– Тю на них, я прийшла до легенди, – випростується і рішуче забирає з рук дівчини букет хризантем.

У холі продають книжки Євтушенка. За “Бабин Яр” з автографом правлять 250 грн. Квитки коштують від 60 до 550 грн.

Вечір починається із затримкою на півгодини.

– Я закінчив переклад “Станції Зими”, але зараз прочитаю “Бабин Яр”, – виходить на сцену політик і поет Олександр Мороз, 68 років, і читає вірш Євтушенка.

– …і через це – я справжній руський, – завершує Мороз, так переклавши слово “русский”. До зали йде з охоронцем. Кілька глядачів знімають колишнього голову Верховної Ради на телефони зблизька. Він незворушний.

На сцені розташувалися 12 музикантів “РадіоБенду”. Євтушенко із керівником колективу Олександром Фокіним слухає джаз у кутку на лаві під двома ліхтарями.

– Я его не сразу узнал, – Євгеній Олександрович згадує, як жив у готелі з американським джазменом Луї Армстронгом. – Но он меня поразил своей африканской красотой. Его зубы светились, как 32 ослепительно белых прожектора. Он сразу спросил: “Вы – Евтушенко? Давайте встретимся вечером и поговорим о джазе”.

Євтушенко – худий, з гострими колінами і плечима. На ньому жовта краватка з червоною квіткою. Розповіді про минуле інколи затягує на 20 хв. Вірші ж читає із захватом, надривом. Аркуші розлітаються навколо.

– Я был влюбчив, я был въюбчив, – з легким акцентом проспівує слова Євтушенка латвійський співак Інтарс Бусуліс, 34 роки.

Поряд із ним танцює вища на голову київська акторка Анна Артьоменко у короткій чорній сукні.

–  А кто пел телом? –  перепитує про неї Євтушенко після танцю.

–  Мои стихи перевели на 70 языков, –  продовжує поет. –  А читал я их в 96 странах.

Згадує, як був на виступі британського гурту “Бітлз” у Римі 1964-го.

–  Когда “битлы” вышли на сцену и попытались спеть, публика впала в истерию. Орала, топала ногами. А в первом ряду сидели их мамы. Музыканты чуть не плакали: “Мамы хотят нас послушать”. И все-таки начали играть. Но я не знал, что происходило за кулисами. Позже прочел это в книге Пола Маккартни. Оказывается, они читали мою книгу “Станция Зима”, которая вышла за границей тиражом в 250 тысяч. Это поднимало им настроение. Я про это написал “Балладу о пятом битле”. Я буду сейчас читать, а вы подпевайте, –  по складах повторює приспів із бітлівської “Жовтої субмарини”.

Ближче до півночі глядачі групами залишають залу посеред виступів.

–  Общественный транспорт, я понимаю, –  каже Євтушенко. Просить зіграти пісню про Хрещатик, яку написав спеціально для цього вечора. За 4 год. концерту публіка підводиться аплодувати тричі.
Газета по-українськи