Наступного тижня виходить екранізація “Анни Кареніної” в український прокат

Чергова екранізація знаменитого роману Льва Толстого вийде в український прокат 1 січня.

Британські автори фільму не заглиблювалися в “філософію Толстого”. Сценарист Том Стоппард в одному з інтерв’ю точно визначив характер екранізації: “Я вважаю себе передусім театральним драматургом, але написати повноцінну п’єсу вдається далеко не завжди. В паузах мені подобається працювати для кіно. У цьому фільмі є любов – романтична, материнська, дитяча, любов брата до сестри, любов до Росії – слово “любов” тут центральне. Ті частини роману, які не стосуються цієї теми, я залишив осторонь”.

Режисером виступив Джо Райт, відомий глядачам за фільмами “Гордість та упередження” і “Спокута”. І більшість сцен “Анни Кареніної” він показав саме в театрі. Двері з якого можуть вести на засніжені поля, вокзал, ресторан, дитячу кімнату Серьожи – сина Кареніної, або ж навіть на іподром. Іноді з’являється іграшковий потяг густо обліплений інеєм.

Перший кадр: Анна прощається зі своїм сином Серьожей. Вона їде в Москву щоб примирити свого брата Стіву Облонського з його дружиною Доллі. Стіва та гувернантка його шістьох дітей були коханцями.

Три героя: Анна – тридцятилітня жінка зі стомленими очима. Грає її – Кіра Найтлі. Нервово палить цигарки, дивлячись у вікно, і розривається від пристрасті, бажання, любові до Вронського. Два Олексія – Вронський та Каренін. Золотисті вусики та мармурове обличчя. Аарон Джонсон зіграв спокусливого офіцера в білій, ґудзик до ґудзика, сяючій формі. А Джуд Лоу – настільки стриманого та мовчазного чоловіка, що видається похмурою декорацією, зробленою за строго визначеними суспільними мірками. І третій герой – Константин Левін – альтер-его самого Толстого за книгою. Він бородатий ідеаліст – і тоді, коли косить сіно серед таких же бородатих селян, і тоді, коли бере за дружину вісімнадцятилітню Кіті.

Місце зйомок: Москву, а потім і Петербург режисер помістив в театр, а театр в павільйон кіностудії Шеппертон (вона розташована в передмісті Лондона). Декорації театру побудовані за образом покинутого вікторіанського театру в парку Alexandra Palace в Лондоні. Квартира сімейства Кареніних надзвичайно аскетична. Стіни темно-зеленого кольору з намальованими всюди імперськими орлами, мармурова підлога.

Жанр фільму: драма в декораціях.

Діалог:

– Кому цілує руку Олексій? – Кареніна довго дивиться в бінокль зі своєї ложі в опері.

– Це дочка графині N. Вона єдина дитина. Чоловік помер. Уявляєш який статок дістанеться її зятеві. Люба моя, я ж ходячий каталог пропозицій… – сусідка Кареніної обмахується пишним білим віялом.

– Я хочу розлучитися з твоєю сестрою! – Каренін забігає до будинку і ледь не кидає в обличчя Облонського сувій паперів.

– Проходь повечеряєш. Олексію, розлучення – це одне. А вечеря – зовсім інше!

Абзац: “Театральність” знову й знову змушує дивитися на дію як на фальш. І в кінці кінців здається, що й сама Анна кидається під іграшковий потяг, а кілька крапель крові на її обличчі – всього лиш журавлиний джем.

Росія у британському виконанні – клаустрофобне закрите суспільство з чітко визначеними жорсткими ролями. Ось ця атмосфера протистояння фальші та природності підібрана точно.

А що відчуває Кареніна? Любов. Усе інше – театральні декорації.

 
Газета по-українськи