Видали спогади одного з виконавців Голодомору

Про геноцид «із середини» пише у своїх свідченнях Дмитро Гойченко, один із тих, «хто служив режиму», і чи не єдиний, «кому вистачило сили на каяття». Книга «Червоний апокаліпсис: крізь розкуркулення і Голодомор» розповідає про страшні часи радянської колективізації та Голодомору в Україні.

Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору у Києві презентували спогади Дмитра Гойченка «Червоний апокаліпсис: крізь голодомор і розкуркулення», які побачили світ у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

“Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х за гарячими слідами пережитого і з використанням записів, дивом винесених із тюрми, їх написав Дмитро Гойченко (1903-1993рр), – повідомляють у прес-центрі Центру досліджень визвольного руху. – Ця людина належала до партійно-радянської номенклатури, тож володіла різноманітною інформацією про становище у суспільстві.

– Поступово прозріваючи, Гойченко напружено вдивлявся й аналізував усе побачене й пережите, – розповів під час презентації книжки видавець Іван Малкович. – Це зробило його мемуари справжньою енциклопедією трагічного українського буття епохи Голодомору.

 

Відомий філософ та колишній дисидент Євген Сверстюк назвав цю книгу «сповіддю співучасника», який дав правдиві свідчення про час, у якому жив.

“У наших очах вони не осудні. Але є вищий суддя, — пише Євген Сверстюк у передмові. – Гойченко опинився в православному монастирі у Сан-Франциско, де прожив без друзів, рідних і навіть – без імені. У пориві каяття написав довгу сповідь митрополитові. Але не відіслав. Потім вирішив написати про своє життя і про те, як комунізм калічить людські душі, що шукають правди й добра. Йому судилося дати свідчення про геноцид. Ці пронизливі свідчення варто прочитати й пам’ятати…”

Рукописи Дмитра Гойченка випадково виявили 1994 року в емігрантському архіві Сан-Франциско (США). Історики розповідають, що авторами мемуарів про жахи ХХ століття майже завжди є лише жертви. Кати, вдаючи, що нічого поганого не робили, бо їхня діяльність – це боротьба «за світле майбутнє, – мовчать.

 

– Я записав десятки спогадів про комуністичний режим. Але лише тих людей, що потрапили під його жорна, — розповідає історик Володимир В’ятрович.

 

– Тих, хто був з іншого боку барикад, записати не вдалося жодного разу. Хоч зустрічався з ними, бачив, що вони у значно кращій фізичній формі, ніж перші. Але, мабуть, лише фізично вони почуваються краще. Їхнє мовчання свідчить: попри все, на схилі літ вони розуміють, що чинили зло. Лише небагатьом із тих, хто служили режиму, вистачило сили на каяття. Дмитро Гойченко, борець із «українськими куркулями», завзятий мисливець за «прихованим від держави хлібом», зумів це зробити.

Видавець Іван Малкович додав, що це єдина книжка, яку видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» свідомо публікує російською мовою, аби її прочитали й ті, хто ще й донині заманює Україну в «комуністичний рай».

Сумно