Померла письменниця Олександра Девіль

На 61-му році пішла з життя Олександра Петрівна Кравченко, яку більшість читачів знали під псевдонімом Олександра Девіль.

Олександра Петрівна закінчила Дніпропетровський металургійний інститут, працювала у науково-дослідному інституті чорної металургії (ІЧМ) і Мінчорметі України в Управлінні енергетичних служб і організацій, де займалась питаннями енергозбереження. Маючи можливість зробити кар’єру на теренах точних наук, наприкінці 90-х обрала літературу, звільнилася з роботи і весь вільний час присвятила письменництву. А вже у 2001-му стала членом Національної спілки письменників України.

Письменниця працювала в жанрі історико-пригодницького і соціально-психологічного роману на сучасну тематику, а також авторських новел-легенд для дітей і юнацтва. У своїх творах намагалася поєднувати змістовність із цікавим сюжетом, привертала увагу читачів до морально-етичних проблем, до історії і культурної спадщини нашого народу. Спектр епох, які її цікавили, був дуже широким: від часів Київської Русі та Козацької Доби до сьогодення, а місцем дії поставала не лише Україна, але й Європа, яку Олександра Петрівна так само добре знала й детально описувала у своїх романах.

Перші книги Олександра Петрівни були опубліковані 1998-му року у дніпропетровському видавництві «Гамалія». Потім письменницький шлях привів її до Москви, де у видавництві «ЭКСМО-Пресс» вийшли два романи Олександри – “Муж во временное пользование” та “Дарю вечную молодость”, але специфічний підхід до книговидання і намагання шаблонізувати творчі процеси, притаманні російським видавництвам, були неприйнятні для Олександри і вона повернулася в Україну.

Новим видавництвом, з яким Олександра Петрівна знайшла спільну мову, було видавництво «Донеччина», в якому побачили світ не лише історичні романи, але й детективи, написані на сучасному матеріалі. Згодом, коли у «Донеччині» почалися зміни у керівництві та видавничій політиці, письменницю помітило одне з найбільших українських видавництв «Клуб сімейного дозвілля», де за чотири роки у персональній серії історичних романів встигли вийти 7 книг авторки.

Олександра Кравченко писала двома мовами, хоча життя розпорядилося так, що здебільшого її знали як російськомовну. Можливо, це також було причиною, чому її дуже добре знали читачі, але майже не знали письменники за межами Дніпропетровської області, про неї мало писали. Видається дещо дивним, що її популярність довгий час взагалі залишилася непоміченою серед літературних кіл, оскільки вже кілька років тому сумарний наклад її книг лише в Україні перевищив півмільйона екземплярів.

 

Олександра Петрівна Кравченко пішла від нас на творчому злеті, коли у неї щойно вийшла нова книга, формувалися ідеї для нового твору, письменниця готувала до подання у видавництво (а, можливо, й на «Коронацію слова») україномовний роман. Ми багато зробили разом, але ще більше не встигли. Ця втрата болюча і накладає відповідальність особливо на молодих, бо коли йдуть талановиті письменники зі старшого покоління, комусь то доведеться підняти прапор, який тримали і гідно несли вони. Бо інакше неможна…

Сумно прощатися з талановитим автором і щирим другом, але письменник живе у своїх книжках, і навіть за багато років після свого уходу розмовляє зі своїми читачами. На щастя, Олександра Петрівна змогла залишити для своїх читачів багато таких приводів для діалогу, зокрема таких, як книга “Фиалковый цвет мести”, “Тернистий шлях понад Дніпром”, “Дарю вечную молодость”, “Письмо Софьи” та ін.

Земля пухом, Царство Небесне і вічна пам’ять!

 

Наталія Дев’ятко, Еліна Заржицька