Український поет у спробі перевершити француза Ремона Кено написав “Трильярди сонетів”

Нещодавно український письменник Віктор Мельник зробив нeймовірне – видав книгу, яка зуміла об’єднати в собі трильярди сонетів. І хоча сама ідея такого стилю написання сонетів не нова, спроба українського автора стала в набагато масштабнішою від перекладеної десятками мов збірки французького поета Ремона Кено, що значно менша за обсягом й в якій при переставлянні рядків з одного сонету в інший зникає естетична цінність віршів, а залишається лише формальна рима, яка підходить тільки за звучанням, але не за змістом.

Осмислюючи ідею такої книги кілька років, Віктор Мельник зумів за 7 місяців написати «комплекс сонетів», що складається з 11 112 006 825 558 016 (трохи більше «одинадцяти мільйонів мільярдів») сонетів. Видавництво «Твердиня» відразу ж подало цю збірку у книгу рекордів України, де навіть були змушені створити спеціальну номінацію для «Трильярдів сонетів», адже раніше відповідної категорії у них не було. Сам Віктор Мельник прокоментував подію так:

– Формальна ідея, покладена в основу цього видання, належить французькому поету Ремону Кено, який втілив її 1961 року в книжці “Cent mille milliards de poèmes” («Сто тисяч мільярдів віршів»). Вона містить десять римованих сонетів, розрізаних на окремі рядки, а можлива кількість комбінацій останніх, за твердженням автора, становить якраз таке число, тобто 100 трильйонів.

Кено написав «Сто тисяч» на реалізацію принципів літературної ґрупи OULIPO (“Ouvroir de la littérature potentielle”, що можна перекласти як «Ремесло потенційної літератури»). Її учасники прагнули створити арсенал засобів, якими міг би послуговуватись поет, не вдаючись до натхнення. Згідно з таким підходом, що бере витоки в сюрреалістичному експерименті, асоціативні зв’язки між рядками мали б виникати уже завдяки їхньому сусідству.

Пишучи чотирнадцять «первинних» текстів, я не прагнув дати українське наслідування «Ста тисяч» – скористався їхньою формою так, як ми користуємося класичними поетичними формами (октавою, сонетом, вінком сонетів etc.), поставивши перед собою інші завдання, продиктовані ментальною стилістикою сьогодення, а крім того, не мав на меті використовувати комбінаторні можливості в крайніх виявах. Кожний із чотирнадцяти сонетів книжки є самостійним цілісним твором, і читачі-традиціоналісти можуть обмежитися прочитанням тільки їх. Однак всі вони – складники єдиної картини світу, тому не лише взаємно перегукуються, але й накладаються та взаємно проникають один в один. Кожний, залишаючись у заданих тематичних рамках, здатний вбирати в себе один, два, три і більше рядків з паралельних текстів, заміщуючи ними «свої», а це дозволяє в межах одного й того ж твору різко зміщувати акценти та ракурси, актуалізувати несподівані асоціації тощо.

Такий алґоритм прочитання віддзеркалює світобачення сучасної «людини інформаційної» – часто фраґментарне, колажоподібне, внутрішньо суперечливе. По-друге, він увиразнює певні зсуви в естетичній свідомості на зламі століть, коли вертикальні зв’язки всередині мисленнєвих структур (як опосередковане відображення соціальних практик ієрархізованих суспільств) дедалі активніше доповнюються горизонтальними (втіленими, наприклад, у філософській концепції різоми та феномені Інтернету).

Потенційно зберігаються ще два алґоритми прочитання – вже поза межами авторського замислу. Взаємодія «первинних» сонетів, які містить дана книжка, допускає максимум 11 112 006 825 558 016 (або, якщо скористатись формулюванням Кено, трохи більше «одинадцяти мільйонів мільярдів») відмінних варіантів. А застосування сучасних комп’ютерних технологій, яких не було на початку 1960-х років, дозволяє подолати обмеженість поліґрафії: в електронних версіях всередині кожного твору можна додатково міняти місцями рядки з однаковими римами, відтак число комбінацій зростає ще на кілька порядків. Уможливлюються також інші маніпуляції. Правда, тоді твори перестають бути власне естетичними об’єктами: зовні зберігши вигляд канонічного сонета, вони перетворюються на самодостатню квазіестетичну гру в бісер.

Постає питання про визначення жанру цієї книжки, адже її не можна вважати ні вінком, ні циклом, ні навіть збіркою сонетів у звичному розумінні. Я пропоную новий термін: комплекс сонетів».

Укр.літ