Квитки на виставу Марії Матіос коштували дорожче, ніж на Елтона Джона

7 жовтня на камерній сцені Івано-Франківського музично-драматичного театру відбудеться прем’єра вистави “Майже ніколи не навпаки” за однойменною книгою письменниці 52-річної Марії Матіос.

Режисер Ростислав Держипільський, 36 років втретє створює спектаклі за творами цієї авторки.

“Першу виставу “Солодка Даруся” вирішив ставити, тому що, прочитавши книгу Матіос, відчув, що її бачення світу збігається з моїм, – розповідає постановник. – Другий спектакль також із цієї причини. Зовсім не звертав на шалений успіх “Дарусі”, те що в США квитки на неї коштували дорожче, ніж на концерти Елтона Джона”.

“Майже ніколи не навпаки” – це сімейна сага про декілька поколінь однієї гуцульської родини. Дія відбувається за часів Австро-Угорщини, Першої світової війни та першої третини XX століття.

“Пані Марія була вперше присутня від початку створення спектаклю за своєю книгою, – продовжує Держипільський. – Попросив її дописати деякі епізоди, додати героям діалогів, які б краще їх розкривали. На попередніх виставах потів над цим сам. Спектакль не буде схожим на “Солодку Дарусю” і “Націю”, хоча це буде також дуже музична справжня українська вистава. На перших репетиціях у письменниці виникало багато питань, але з ходом роботи вона почала повністю довіряти мені, акторам, які грали і в двох перших інсценізаціях. Щоб не заважати, попросилася допомогти з пошуком реквізиту. Ходила на “блошині” ринки Івано-Франківська. Особливо нам були потрібні старі великі залізні терези, для чого не скажу, щоб не розкривати концепцію спектаклю”.

 

“За три сезони як директор театру Ростислав Держипільський підняв касові показники. На його виставах були Яценюк, Кириленко, Тимошенко, – каже київський театральний критик Олег Вергеліс, 45 років. – Творча співпраця режисера з Марією Матіос перетворила Ростислава в театральний феномен всеукраїнського масштабу. В його спектаклях захоплює етнічний початок, в нього постановки вибудовані технологічно на принципах народного співу від акапельного до хорового. Постановки нагадують народні пісні: є куплет, рядок який постійно повторюється, ритм, приспів і в кінці кульмінація”.

На думку критика, “Солодка Даруся” – більш реалістична, а сюжетна історія показана просто і доступно.

“Нація” – це дві новели з загальною думкою, що за гідність нації завжди доводиться платити кров’ю, втратами. І хоча кожна з новел про смерть, у спектаклі життєствердний фінал, коли на заднику сцени ми бачимо багато фотографій красивих молодих українців, наче нація піднімається, оживає”, – зауважив Вергеліс.
Газета по-українськи