В неробочому цеху на заводі в Києві згоріла триметрова голова Миколи Гоголя

– Обурюйтеся! Обурюйтеся! Обурення – це початок опору! – вигукує російською мовою з балкона французька акторка Ліз Мьоне, 35 років.

У неробочому цеху заводу металоконструкцій на столичних Видубичах її слухають кількасот людей. 21 вересня там почався фестиваль сучасного мистецтва «ГогольФест».

Артисти у білих плащах вибивають ритм на барабанах. Танцюють зі смолоскипами.

– Скоро буде “ГогольФест” – і це вже опір, – продовжує француженка. – Без грошей, але з енергією. З талановитими людьми, які хочуть та діють.

Після її слів 3-метрову заіржавілу голову Миколи Гоголя обливають бензином і підпалюють. 2008-го скульптуру зробили з перфорованого металу. Щороку вона переїжджає разом із фестивалем. Стала його символом. Торік “ГогольФест” не відбувся через брак фінансування. Цьогоріч організатори влаштували його своїми силами. 267 волонтерів працюють на заході безплатно. Вхід на більшість подій – безкоштовний.

Цех заводу розділили парканом на дві половини. В одній відбуваються концерти й вистави. В іншій – виставка картин і скульптур.

– Художники на городі у мене не працюють. Займаються тільки творчістю, – київська художниця Алевтина Кахідзе, 39 років, розповідає про свій проект “Розширена історія Музичів”. Вбрана у білий фартух. З його кишень видно сіно. Через увесь зал білою фарбою намалювала на підлозі план своєї резиденції для митців. На місці з підписом “кухня” жінка варить на електроплиті у каструлі м’ятний чай. – Чотири роки тому чоловік побудував у селі Музичі на Київщині маєток, куди запрошуємо працювати художників. За цей час їх було 11, – наливає гостям чай і проводить екскурсію. – Тут живуть митці. Поряд наш будинок. Маємо чотири собаки і двох котів. Й у них є свої будинки. План вийшов на 16 метрів, насправді резиденція простягається метрів на 70.

Через домашні гарбузи, що лежать у прямокутнику з написом “город”, переступає 30-річний Степан Бурим. Він щороку відвідує “ГогольФест”. Попередні рази фестиваль організовували у комплексі “Мистецький Арсенал” та на кіностудії Довженка.

– Дуже вигідно вирізнялася студія Довженка, – каже Степан. – Бо мало хто мав доступ до її павільйонів. А багатьом цікаве кіно зсередини. “Мистецький Арсенал” приївся – там зараз дуже багато подій відбувається. Цього разу було цікаво, як без фінансування, своїми силами організатори вийдуть із ситуації. Чудово вийшло. Волонтери покидали навчання, поєднують фестиваль із робочим графіком. Цей цех називають “заброшка”. Тут поряд робочі цехи, де роблять якісь бідони. Думаю, люди, які працюють там, переживуть маленький шок, коли у понеділок вийдуть на роботу.

З вулиці забігає публіка. Там почався дощ. До цеху хочуть зайти музиканти київського гурту “ТопОркестра”. На трубі, акордеоні, барабані виконують циганську мелодію.

– Не можна сюди! Тут інші музиканти зараз грають, – біжить до них організатор.

Під пісню “Ех, яблучко” музиканти збирають біля себе пару десятків людей, які вистрибують і рушають з ними навколо приміщення. Всередині на весь цех луною розходиться музика гурту “ДахаБраха”. Вони виступають під показ німого фільму Олександра Довженка “Земля”. Над залом зі стелі звисають металеві клітки з манекенами.

Публіка залишає стаканчики після пива і пляшки з-під коньяку на сірих трансформаторних будках.

Триватиме фестиваль до 29 вересня.

Газета по-українськи