Антологію оповідань українських письменників «Горілка для воротаря» високо оцінюють німецькі критики

Літературною подією напередодні «Євро-2012» стала антологія «Горілка для воротаря», до якої увійшли одинадцять оповідань сучасних українських прозаїків. Антологія вийшла в німецькому видавництві і вже має багато рецензій, – пише DW.

 

Незважаючи на те, що антологія «Горілка для воротаря» анотована в підзаголовку як «11 футбольних історій з України», ця книга – не зовсім про футбол і частково – навіть зовсім не про футбол. Вона адресована не лише вболівальникам, і її читачеві зовсім не обов’язково розбиратися у футболі. У ньому не розбираються навіть деякі з авторів (було б правильніше сказати: «авторок», якщо такий неологізм допустимий).

З цього приводу скептично висловлюється критик журналу Spiegel: мовляв, Іренi Карпi нічого не приходить в голову за темою, крім дитячих спогадів про порося за ім’ям Футбола, а Таня Малярчук розповідає у своєму «трохи меланхолійному» путівнику Києвом не про футбол, а про вокзали, кладовища, площі … «Деякі з авторів, – уїдливо зауважує рецензент, – напевно, розуміються на футболі не більше, ніж король пасу назад з мюнхенської «Баварії» Анатолій Тимощук у наступальній грі».

Незважаючи на досить саркастичний тон, Spiegel включає «Горілку для воротаря» до найкращих книжок про футбол, що вийшли у Німеччині напередодні «Євро-2012». Критика, передусім, переконав літературний і емоційний рівень збірки: захоплення, з яким Олександр Гаврош описує «українську Бразилію» – Закарпаття, «прозора легкість» філософських роздумів Сергія Жадана, баладна розповідь Оксани Забужко, дотепність і лаконічність їхніх колег… В типовому для нього дещо грайливому тоні рецензент німецького журналу пише, що «команді з одинадцяти українських письменників можна не боятися нікого з можливих літературних суперників».

Майстерність авторів антології – але вже без футбольно-фанатської зарозумілості – дуже високо оцінює і відомий радіоканал Deutschlandradio Kultur. Правда, в своїй рецензії Ольга Гохвайс робить особливий акцент не на художніх, а, скоріше, на політичних особливостях включених до збірки оповідань. Її можна зрозуміти: багато з цих оповідань, написані людьми, народженими, в основному, в 70-80-і роки, описують сьогоднішнє життя в Україні, те, що критик називає «нещадним турбокапіталізмом, що супроводжується руйнуванням душ та ідеалів».

І все ж головне в збірці, на мій погляд, – інше. Не «політика» і не «гримаси капіталізму», а пристрасть, захоплення, емоції. Оксана Забужко на одній із презентацій збірки так і сказала: «Я мало розуміюся на футболі, але як художника мене цікавлять емоції. А почуття, що виникають на стадіоні, – це колективні емоції…» Що стосується емоцій, то вони переповнюють розповідь Сергія Жадана « Білі футболки, чорні труси». Футбол для Жадана – щось на зразок чарівної чаші Грааля, джерело життєвої сили, жива вода.

Літопис одного дня, ввечері якого збірна України повинна грати з Туреччиною, написаний ним з тією ж романтичною пристрастю і футбольним самозабуттям, як і фантасмагоричний «Ворошиловград» з його «Меліоратор-91» – «командою мрії, яка рвала на шматки спортивні товариства …»

А буденне життя з його нерозділеним коханням, неприємностями на роботі та грошовими проблемами – воно йде ніби саме по собі, закінчуючись у воріт стадіону. Мрія і реальне життя, – ця колізія покладена також в основу оповідань Сашка Ушкалова «Бутси» і «Трансфер» Максима Кідрука. Напівкримінальна, з «чортівнею», історія Кідрука про вигадану команду «Торпедо» Київ, італійську зірку якої викрадають, замінюючи схожим на неї (зірку) дрібним місцевим шахраєм, помітно вирізняється серед інших розповідей.

Зокрема за стилем, оскільки розповідає про «поганий» футбол – на відміну, скажімо, від «хорошого» футболу Жадана з його «неймовірним відчуттям чесного протистояння».

«Трансфер», що відкриває антологію, судячи з усього, і дав їй назву. Правда, воротаря в цьому оповіданні накачують не горілкою, а  ліками, щоб вивести з ладу. Так що в назві «Горілка для воротаря», що явно спекулює на стереотипному мисленні потенційного німецького покупця, – провини Кідрука немає. Рівень збірки – набагато вищий, ніж обіцяє назва, яку дало їй видавництво. Принаймні, це краще, ніж навпаки.

За матеріалами DW