Чи було рейдерське захоплення «Всесвіту»? Інший погляд

На продовження теми з рейдерським захопленням приміщення редакції «Всесвіт» публікуємо відкритого листа, підписаного 10 акціонерами та колишніми працівниками редакції ТОВ «Видавничий дім «Всесвіт», які звинувачують головного редактора журналу Ю.Микитенка в статутних порушеннях та називають це «сімейним бізнесом». Текст наводимо за порталом «Буквоїд».

Останнім часом у різноманітних засобах масової інформації, зокрема в «Літературній Україні», мусується тема спроби нібито рейдерського захоплення приміщення часопису «Всесвіт». Довкола цієї теми нагромаджуються всілякі чутки з різною дозою вірогідності, у дискусію втягуються поважні посадовці, літератори, представники довколаписьменницьких кіл. У дусі незабутніх радянських часів дезінформовані особи беззастережно виступають на підтримку президента «Видавничого дому «Всесвіт» Микитенка Олега Івановича, якого нібито зрадили дев´ятеро акціонерів Товариства.  Їх гнівно затаврували ті, хто не має достовірної інформації про справжній стан справ, про зворотний бік справи. І як же може бути інакше, коли на прес-конференції в УНІАНі вислухали аргументи лише однієї сторони, яка, дозуючи інформацію, виклала своє бачення ситуації. До речі, ця одна сторона – лише двоє акціонерів – президент «Всесвіту» Микитенко Олег Іванович та його син – нині головний редактор «Всесвіту» Микитенко Юрій Олегович. З другої сторони – дев´ятеро акціонерів, яких ніхто не завдав собі клопоту вислухати.

Ми далекі від того, аби заявляти, що Микитенку байдужий «Видавничий дім «Всесвіт», звичайно ж, ні. Він його любить, плекає, але вже як сімейний бізнес, власний Всесвіт, який, на жаль, звузився до «чорної діри», що поглинає все довкола. А тим часом, бажаючи йому на цій ниві нових звершень, більшість акціонерів вирішила не заважати, маючи намір вийти з Товариства. Ця публікація має на меті пояснити наш вимушений крок і, нарешті, розставити всі крапки над «і»…

Отже, як воно було… 28 квітня цього року в агенціїУНІАН відбулася прес-конференція з приводу так званого «рейдерського нападу», нібито вчиненого на редакцію ТОВ Видавничого дому «Всесвіт».

Насправді, ніякого рейдерського нападу на журнал не було, а ситуація, як завжди, набагато банальніша…

На погляд більшості членів ТОВ, – а це 60 відсотків усіх акціонерів, до яких входять колишні працівники часопису, а точніше 9 членів товариства, на противагу 2 членам (це президент «Всесвіту» Микитенко О.І. та Микитенко Ю.О.), – рейдерська атака на «Всесвіт» розпочалася набагато раніше, а власне, з першого ж дня створення ТОВ.

Усі добре пам´ятають не такі далекі часи «великої прихватизації» в Україні, коли заводи, фабрики, колгоспні землі тощо повсюдно, широким фронтом переходили до рук «червоних директорів», колишніх партійних функціонерів, які швидко зорієнтувалися в ситуації, маючи всі можливості прихопити народне добро. Не винятком став і духовний харч, зокрема, часопис «Всесвіт» – на той час орган Спілки письменників України, Українського товариства дружби і культурного зв´язку з зарубіжними країнами та Республіканського комітету захисту миру. Саме тоді журнал акціонувався, і акції між працівниками були розподілені дещо дивним чином… Хтось отримав левову частку, хтось лише дещицю, а декотрі, як наприклад, Михайло Москаленко, Валентин Корнієнко (нині вже, на жаль, покійні), Віктор Шовкун та інші не отримали жодної. Як бачимо, від самого початку принцип розподілу акцій був, м´яко кажучи, непрозорим.

Тоді журнал, як і вся країна, переживав нелегкі часи, тож рятувався хто як міг. Президент «Всесвіту» знайшов вихід із ситуації у приватизації приміщення і продажу половини площі, навіть не порадившись попередньо з колективом, а просто поставивши перед фактом. Загалом це був непоганий комерційний хід, але трапилося, як у тій українській приказці: «Кінчаймо, батьку торгувати, бо вже й решти нічим давати…» Після продажу склалася дивна ситуація, коли в результаті цієї оборудки ТОВ ще й залишилося в боргу, оскільки мало сплатити чималу суму державі у вигляді податку. Тож отримавши одні борги, журнал так і не зміг поліпшити свою економічну базу. Натомість, не минуло й року, як знову ж таки президент наполіг на необхідності проведення чергової оборудки – продажу ще 13 м2 площі, аби покрити борги від першої оборудки. І знову економічного дива не сталося. Зате межі «Всесвіту» продовжували звужуватися, і не лише в розумінні квадратних метрів, а й головним чином, втрачаючи висококваліфікованих працівників (акціонерів), яких поступово, тихою сапою, звільняли за наказом президента. Мало-помалу із «Всесвіту» змушені були піти секретар, відповідальний секретар, двоє коректорів, техред, художній редактор, завідуючий відділом поезії, верстальник, головний бухгалтер. Хоча водночас набиралися нові люди, інколи без досвіду роботи в такому специфічному часописі, як наприклад, нинішній відповідальний секретар журналу Харчук Н.Ф., яка до перекладацької справи жодним боком не тулиться (хіба що, як подейкують, вона є друг сім´ї Микитенків), юрист (це в той час, коли звільнялися провідні фахівці), потреби в якому не було жодної, окрім хіба що обслуговування приватних інтересів М. і Компанії. Цей новий «працівник» журналу якось заявив більшості членів ТОВ, що він буде відстоювати міноритарну частину колективу (зважте, на кошти всього товариства!), навіть якщо та «міноритарна частина» і перейде букву закону. Що керувало президентом у цих «шахових» чи пак кадрових комбінаціях, можна лише здогадуватися. У сухому залишку – факт, що серед працівників часопису зосталося тільки двоє акціонерів. Сам президент «Всесвіту» Микитенко О.І. та головний редактор Микитенко Ю.О. До речі, призначення сина президента на посаду головного редактора було прийнято Микитенком О.І. одноосібно, без узгодження з членами ТОВ. Навіть за радянських часів такого волюнтаризму статися не могло б. Не зайвим буде згадати і те, що Микитенком О.І. свого часу був підготовлений наказ про призначення Микитенка Ю.О. президентом, що суперечило статуту ТОВ. Тільки принципова позиція бухгалтера, що мала виконувати цей наказ, стала на перешкоді його втіленню. Це вже скидалося на традиції царських династій і традицію Північної Кореї…

Отже, як бачимо, повзуче рейдерське захоплення «Всесвіту» почалося задовго до ситуації, що склалася нині. Криза зріла поступово і з «легкої руки» президента набирала обертів. Ще одним підтвердженням слугує той факт, що Микитенко після смерті кількох акціонерів незаконно викупив (за безцінь) акції в дітей покійних з метою передати їх своєму синові, і саме в цей час привласнює 12 % акцій, що належали НСПУ. Таким чином, Спілка  за головування Яворівського В.О. відмежувалася від «Всесвіту» та його проблем. І ось тут терпець акціонерів, які раніше пасивно спостерігали за маніпуляціями президента, урвався. Скликавши збори, вони домоглися перерозподілу акцій, в результаті додалися ще троє акціонерів. І щодалі ситуація загострювалася. Журнал ледве животів, акціонери не отримували жодних дивідендів, а навпаки, завдяки їм утримувався журнал на чолі із сім´єю Микитенків, а звільнення тривали. Фактично акціонери з доброї волі, без жодної спонуки з будь-чийого боку виступали добровільними спонсорами часопису ( у вигляді мізерної зарплати по 300-400 грн. та здачі в оренду приміщень) упродовж 16 років! І дехто ще наважується звинувачувати нас, не добираючи епітетів, у меркантильних інтересах. До слова, ідея продажу приміщення ТОВ «Всесвіт» належить саме президенту п. Микитенку О. І., який неодноразово робив спроби заволодіти акціями, що належать окремим членам Товариства. Залучений ним юрист п. Костянчук  С. П. ще минулого року розіслав акціонерам ТОВ «Всесвіт» листи з пропозицією поступитися своїми частками на користь його ж, Костянчука; при тому, що подальша доля приміщення простежувалася досить прозоро.

 

Для пошуку шляхів виходу з глухого кута акціонери протягом п´яти (!) років намагалися скликати збори (хоча проведення зборів передбачено статутом двічі на рік), однак Микитенки, попереджувані офіційно листами, телеграмами, вперто ігнорували колектив, жодного разу не з´явившись на збори. Натомість в акціонерів були цілком реальні, конструктивні пропозиції щодо порятунку Товариства. До прикладу, малася на увазі активізація видавничої діяльності, геть занедбаної президентом. Це могло б дати бодай якісь прибутки, а водночас і можливість створення робочих місць для самих членів ТОВ, які були звільнені Микитенком і отримували мізерні пенсії. Дехто із члені ТОВ на практиці довів, що цей шлях цілком реальний. Були й інші слушні пропозиції, а головне –  збереження поняття і духу Товариства як такого: з прийняттям колегіальних рішень, умінням дослухатися до думки інших, зрештою, не тягнути ковдру на себе. Але, очевидно, Микитенки мали своє уявлення, що таке Товариство.

Не треба бути великого розуму, аби збагнути, до чого воно йдеться. А йшлося про звичайне, ба навіть досить банальне – сімейний бізнес. Зрештою, члени ТОВ уже й змирилися з цим, оскільки справі нічим зарадити не могли, тому й прийняли рішення передати свою частку акцій в управління юристам. Наголошуємо – саме свою частку акцій, що цілком у межах чинного законодавства. Ніхто й не зазіхав на належну Микитенкам частку акцій – 40% і на журнал, який вони узурпували, ба більше, залишили сам часопис з його іміджем, всю комп´ютерну техніку, бібліотеку, видані книжки тощо Микитенкам. І бажаємо їм лиш одного – дай Боже їм здоров´я і наснаги у виданні часопису і, взагалі, на видавничих теренах. То чому ж нині здійнявся такий ґвалт довкола цього типового сімейного бізнесу? Чому багато хто, не вникнувши в суть справи, почали поливати брудом більшість членів ТОВ «Всесвіт» чисто в радянському стилі: не читав, не бачив, не чув, але дружно –  «одобрямс», кинувшись на захист меркантильних інтересів сімейного клану?

 

P.S.

Усім наведеним у статті фактам існує документальне підтвердження. У разі потреби ксерокопії документів будуть опубліковані.

 

Акціонери та колишні працівники редакції ТОВ «Видавничий дім «Всесвіт»:

Ніна Баб´юк (технічний редактор)

Наталка Гарнік (головний бухгалтер)

Наталя Дроботун (коректор)

Олег Жупанський (зав. від. поезії, член НСПУ, Лауреат премії ім.М.Рильського

Валентина Касьянова (секретар)

Галина Колінько (коректор)

Віктор Кузьменко (художник, член Спілки художників)

Вікторія Стрикун (дизайнер, верстальник)

Олександр Терех (редактор прози, член НСПУ, Лауреат премії ім.М. Рильського

Ірина Філіпчук (журналіст)

 

За матеріалами Буквоїду