Жадан про свою нову книгу: «Мабуть, треба було в Донецьку друкувати»

– Ти чому не на пленарному засіданні? Україна гине, а ти по книгарнях ходиш, – каже 37-річний поет Сергій Жадан нардепу Олесю Донію. Ввечері 23 квітня той сидить у залі київської книгарні «Є». Поет презентує збірку віршів «Вогнепальні й ножові». Книжку видав харківський «Клуб Сімейного Дозвілля», коштує 32 грн. Надрукували накладом 10 тис. примірників.

Перші читачі приходять за півтори години до виступу Жадана. Місць на стільцях бракує. Примощуються на вхідних сходах, аби здалеку бачити сцену. Книжки розкуповують  за 15 хв. до початку.

18-річна Оксана Іващенко з Ніжина навчається в Києві на біотехнолога. Прийшла до книгарні з подругою-землячкою. Тримають по збірці. Устигли зайняти місця в останньому ряду.

– Года два Жадана читаю, ще з ліцею, вчителі радили, — каже Оксана Іващенко. – Старєнькі вчителі більше Ліною Костенко цікавляться. Канєшно, у метро його не почитаєш. Там шум відволікатиме. Роблю це перед сном, у тиші. Потім сни цікаві бачу. Які – не скажу. Мій улюблений вірш Жадана: «Весна виникала, де тільки могла: трава на фронтонах, дощі і сухоти, і тепла бруківка. Весна була зла…», – дівчина цитує текст Юрія Андруховича.

– Нас можна трошки назвати його шанувальницями, — продовжує. — Я не дуже болісно сприйняла, що Жадан недавно одружився. Він, практіческі, возраста моїх батьків. Цілий день думала, хоть би не забути сьогодні фотоапарат. Треба сфотографіроваться з ним.

Жадан годину читає нові й ще невидані тексти. Вони про харківський велосипедний завод, бердичівських євреїв та депутатів. У паузах п’є коньяк із пластикового стаканчика.

– Хто із сучасних українських письменників на вас найбільше впливає? – питають поета із залу.

– Кокотюха. Сьогодні зранку 15 хвилин на мене впливав під кінотеатром «Супутник». Там у барі роблять «викрутку», і він намагався мене туди затягнути.

Запитують, як він ставиться до письменницьких гонорарів Віктора Януковича.

– Є на що рівнятися. Тепер думаю, може, й даремно видав збірку у «Клубі Сімейного Дозвілля», — сміється. – Мабуть, треба було в Донецьку друкувати. Гонорари й тираж були б більші. Головне, цільова аудиторія моя. Завжди приємно, коли є сильний лідер, на якого можна орієнтуватися.

Зала сміється.

– Насправді мені було цікаво поговорити про речі, які з нами відбуваються. Щоб це не виглядало, як кримінальна хроніка. Більшість побаченого в ранкових новинах нам уже десь траплялося. Склалося враження, що я читав це в Новому й Старому Заповітах. Ця збірка – це шансон із людським обличчям.

Київська поетка 30-річна Богдана Матіяш читала збірку ще в рукописі.

– Це – одна з його найм’якших книжок. У ній дуже багато любові, якоїсь дуже ніжної, – каже Богдана Матіяш. – Не можна говорити, що Сергій одружився і щось змінилося у його творчості. Він постійно про це пише, але по-різному. Криміноген і любов, страшні історії і любов. А тут багато делікатності. Сподобалася поетична антологія «Метаморфози», яку упорядковував Сергій. Віктор Неборак там добре написав: «Справжній поет — це шаленець. Бо він пише про те, про що інші люди мовчать і про що він сам волів би мовчати».

Gazeta.ua