На Паризькому книжковому салоні українських письменників слухала діаспора і видавці

Українську книгу вперше представили на популярному Паризькому книжковому салоні, який відкрився у п’ятницю 16 березня у виставковому комплексі Порт де Версаль. Про те, як проходили літературні події, розповіла українська письменниця Лариса Денисенко.

«Емблема Паризького книжкового салону 2012 року (Paris, Salon du Livre) – книжковий голуб. Сторінки розгортаються наче крила. Книжковим голубом почуваєшся й сам. Простір, велич, це крите приміщення схоже на небо. Й на письменників там чекають, як на поштових голубів», – розповідає Лариса.

«Крім письменників, видавців та книгарів тут можна зустріти всіх: зірок політики, мистецтва та спорту. Зокрема, в один з днів проводилися дебати за участі відомого французького футболіста на тему користі книжок для всебічного розвитку людини. Він не тільки був одним з головних спікерів, він читає. Як не важко в це повірити, але людина, котра віртуозно стукає ногами по м’ячу, читає книжки і закликає робити це інших».

«Біля відомої французької письменниці Амелі Нотомб відбувається перфоманс, на перший погляд це звичайна фотосесія перед автограф-сесією. Але розумієш, що все заплановано, читачів більшає, напруження зростає, читачі переминаються з ноги на ногу, готуються стартувати з книжками в руках, щоб як тільки можна – наблизитися до улюбленої письменниці. Видавці, що застосовують гламурні підходи піару, цілком задоволені», – описує далі Денисенко.

«Вражає стенд Конго. Гордовиті, шикарні в національних костюмах учасники. Чудові видання для дітей, про природу, белетристика. Книжки оформлені так, що хочеться все і негайно купити для подарунків».

«Ми, українські письменники – Марія Матіос, Євгенія Кононенко, Тимофій Гаврилів, Ірися Ликович, Євген Положій, Антон Кушнір та я – презентуємося на Салоні вперше. Перед нами – шикарний зал, нас слухають земляки, котрі підтримують нас. Тут французькі та інші видавці, зокрема, з видавництв «Galimard» та «Noir Sur Blanc», французи. Нас знімає кореспондент з «Le Figaro». Ірина Данилишин та перекладачі декламують наші тексти французькою, і здається, що так і має бути. І віриться, що буде й надалі. От тільки серед публіки не має представників української амбасади, котрі витребували 4 запрошення, але часу підійти так і не знайшли. Можливо, це і найкраще, але відчуваєш за них – сором, бо це також – Україна. Як наші тексти. Як і ми. А ми на відміну за них – відчуваємо відповідальність за свою батьківщину», – закінчила вона.

 

За матеріалами Газета по-українськи