Оксана Забужко щодо Нобеля: Найкращий із наших сьогоднішніх живих поетів – Василь Голобородько

У своєму інтерв’ю Оксана Забужко дала низьку оцінку поданому на Нобелівську премію поету Борису Олійнику та визнала його шанси мізерними. На думку письменниці, гідною кандидатурою міг би бути поет, що мешкає в Луганську, представник «київської школи поезії» Василь Голобородько.

– Я вже казала нашим журналістам: заголовок неправильний. Коректніше було б написати: Україна вдруге за 20 років незалежності спромоглася відповісти на звернення Шведської академії, – говорить Оксана Забужко в розмові з кореспондентом УНІАН. – Тому що від 1992 року, відколи Україна з’явилася на мапі Європи як окрема держава, згідно з Нобелівським статутом відповідні українські інституції отримали право щороку номінувати когось на Нобелівську премію з літератури. Це НАН України і Спілка письменників України. Байдуже, що та Спілка письменників – цілком мертва структура, де середній вік членів вищий, ніж вік Януковича, – вона має офіційний статус національної (як і шведська, наприклад), і кожного року на її адресу надходить запрошення висувати свого кандидата.

Також Оксана Забужко розказала про бюрократичну процедуру Нобелівського комітету та бездіяльність НСПУ:

– Коли 20 років тому вперше прийшов такий лист, то всі там перелякалися і впали в паніку, бо не вміли прочитати й не розуміли, чого від них хочуть. Знаю це, бо я, тоді «молода поетеса», допомагала спілчанським чиновникам із перекладом. Там справді складна бюрократична процедура, потрібен великий пакет документів. У результаті десять років СП на ті листи від Шведської академії взагалі ніяк не реагувала – «впала в нєсознанку». Аж у 2001 році вперше оформили номінаційні документи – на Ліну Костенко, і теж повідомляли про це з таким самим комічним пафосом: «Ліну Костенко висунуто на Нобелівську премію». Та скажіть же правду – що просто ви на листа відповіли вперше за десять років, виконали свій адміністративний обов’язок, за який зарплату одержуєте. А тепер ось вдруге, слава Богу, спромоглися. Тільки зараз це зробила не Спілка, а НАН.

На презентації своєї книжки в Стокгольмі Забужко довелося пояснювати, чому від України нема кандидатів на цю високу премію:

– Звичайно, якби й оформляли, нам ніхто б цієї премії за минулі роки все одно не дав, але щороку в Стокгольмі звучало б українське ім’я, було б видно, що в Україні відбувається літературний процес, і це закладало б фундамент під майбутнє… Ще у 2006 році, коли у Швеції вийшла моя книжка – перша книжка сучасного українського автора, – і я приїздила до Стокгольма на презентацію, у мене запитували члени Шведської академії: чому немає в списках українських кандидатів? Довелося пояснити… Але Борис Олійник на Нобелівську премію – це просто непристойно. Не даю тут жодних естетичних оцінок, я теж ним у дитинстві зачитувалася, дещо досі напам’ять можу процитувати, але змилуйтеся, ну, нема такого поета у світовому чи бодай у європейському мейнстримі! Очевидно, спрацювала логіка «урядових призначень», коли «на посади» висуваються не за конкурсом на профпридатність, а за критерієм корпоративної вірності – «свої», як новий міністр оборони, що раніше дебютував кулачним бійцем у Верховній Раді…

На думку письменниці, найліпшою кандидатурою на Нобеля був би поет Василь Голобородько.

– З Олійником такий самий цирк – ніхто й не подумав про те, щоб вибрати зі старшої генерації кандидата, який у Стокгольмі виглядав би хоч трохи правдоподібно. Якби подали, скажімо, Василя Голобородька, я б сказала – «браво». Але його зараз в Україні ніхто не знає, крім жменьки «просунутих» шанувальників поезії, бо в нас знають переважно тих, кого радянська влада офіційно визнала і ввела в підручники. А Василь Голобородько, у 1970-ті звідусюди вигнаний за «неблагонадійність» і 20 років недрукований, здається, як жив у робітничому гуртожитку в Луганську, так і досі там живе. А тим часом це найкращий із наших сьогоднішніх живих поетів, і в майбутньому до нього повертатимуться так само, як нині до Стуса. Перша його англомовна збірка вийшла ще в 1991 році й мала успіх. Відтоді його запрошують на всі світові поетичні фестивалі, він включений у більшість навчальних поетичних антологій світу, має на своєму рахунку чимало міжнародних премій. Остання, якщо не помиляюся, – в Італії на книжковому ярмарку за дитячу книжку «Віршів повна рукавичка». Тобто в нього, на відміну від Бориса Олійника, є цілком гідне «нобелівське резюме». Якби номінували його, шанси теж були б не дуже великі, але принаймні якісь були б – а головне, Україна не виглядала б таким третьосвітнім чудовиськом.

За матеріалами УНІАН