Літературознавець Жулинський здивований, що Шевченківську премію з літератури дали Мідянці

Цього року список лауреатів Шевченківської премії справляє приємне враження.

Про це зазначив літературознавець Микола Жулинський. У 2008-2010-х роках він очолював комітет премії. Понад 15 років був його членом.

“Криволап — абсолютно достойна кандидатура, але у нього по суті не було конкурентів. Найважче було вибирати лауреата з літератури — аж сім кандидатів було. “Джури” Рутківського — хороший твір і матиме широкий розголос. Був здивований кандидатурою Петра Мідянки. Не думав, що комітет віддасть йому перевагу. Дуже своєрідна поезія у нього. Пише закарпатською мовою, має інакше образне мислення, словотворення, лексикон. У мистецтвознавстві віддав би все таки перевагу Дмитру Степовику за його книгу “Історія української ікони Х-ХІІ століть”, – зазначив Жулинський.

За його словами, саму процедуру обрання лауреатів треба змінити.

“Абсолютно застаріла, пропахла радянщиною. Цього року було 30 подань на премію. У третьому турі — громадському обговоренні – залишилось тільки 15 кандидатур. Чому половина відпала, якщо за логікою мають обговорюватися всі? Не впевнений, що обговорення взагалі було. Дивує, де подівся письменник Віктор Баранов, який 2008-2009-го доходив до третього туру, публіцист Олег Чорногуз. Коли був головою Шевченківського комітету, пропонував відмінити висування взагалі. Яка логіка в тому, що Міністерство культури, Національна академія наук, товариство “Просвіта” і національні творчі спілки можуть висувати на премію, а громадські організації — ні? При Шевченківському комітеті треба створили експертні комісії, які здійснювали б моніторинг мистецького процесу в Україні протягом року. Їздили у відрядження, по містах дивились ті ж спектаклі, знайомилися з письменниками. Врешті вибирали по 3-5 кандидатур на кожну номінацію, а комітет вже з них — лауреатів. Натомість митці, бідолахи, мусять везти своє мистецтво в Київ, щоб його помітили. А коштів на це далеко не всім вистачає”, – зауважив він.
Gazeta.ua