Слабошпицький про київське літературне кафе “Еней”

Прозаїк і видавець Михайло Слабошпицький розповів про київське літературне кафе “Еней”, в якому часто сидів Григір Тютюнник.

“Центральною постаттю письменницького кафе “Еней” був Василь Земляк. Аж до смерті. Навіть Григір Тютюнник – хоч інколи шпильки кидав – але при ньому сидів тихо. У Земляка було розкішне шкіряне пальто, коштувало якісь немислимі гроші. А ще маленький жіночий портфелик. У ньому – старий конверт, повний десятирублівок. Ними розраховувався за всіх. Завжди! Тому багато хто мовчав. Бо хто ставить? Земляк. За його столик, крайній при вході, ліворуч, ніхто не смів сідати. Навіть Валєра, буфетниця, казала: “Не сідайте, бо зженемо. Василь Сидорович прийде”. Якось Віталій Дончик до гурту Земляка привів автора-початківця. Земляк пригощає: випийте. Той каже: не п’ю. Ну, закурюйте. “Не курю”. Земляк питає: може, кавички? Теж – ні. Тоді Земляк каже: “Не п’є, не курить, кави не вживає і 36-й номер черевиків носить – шо ото воно може написать?”, – розповів Слабошпицький.

В “Енеї” Григір Тютюнник завжди сидів за дубовим столом із сучком.

“Або ще під карбованим Енеєм, що висів на стіні. Щоб усіх бачити й відпускати коментарі. Різні. Залежно від настрою. Сидить якось Григір похмурий, чуприна вниз. Каже: “У Донбас, суки, не пускають. Вони, б…, жирують, а мене, скільки заяв не писав…”

Вони – це секретарі Спілки Левада, Збанацький, Козаченко, Мушкетик. Тоді була добра стаття прибутку: творчі відрядження. Сплачували проїзд і 15–20 карбованців добових – пристойні гроші. Місяць-другий живеш, напишеш чи ні – то таке. Багато хто із цього жив. Григір сидить і закипає: “Я ось піду нагору, я їм скажу”. Раптом Збанацький спускається до “Енея”: “О, Грицю! Ми тобі одноголосно виділили поїздку на Донбас”. Григір оглядається, темніє від люті: “О! У Донбас, суки, висилають! На перевиховання! А самі – до Чорного моря”, – розказав письменник.

Gazeta.ua