Лесь Подерв’янський: за що нове не візьмусь після двох сторінок книга летить у смітник

Драматург Лесь Подерв’янський розповів у Києві про свої плани на майбутнє.

Він повідомив, що 16 квітня 2012 року відбудеться прем’єра вистави «Сни Васіліси Єгоровни» за його творами. Планується участь  частини акторів з попередньої вистави «Павлік Морозов». Пряма мова: «Частина тому, що на сцені цього разу буде значно менше людей. Знову буду сценографом. Під час роботи в театрі взагалі не звертаю уваги на свої авторські ремарки, у п’єсах для мене це лише літературний прийом. На виставі «Павлік Морозов» у нас за світло відповідали німці Себастьян Альфонс й Петер Мюлер – провідні німецькі художники, які працювали в Ла Скала у Віденській опері. Цікаво, що української вони не знають, але з дійства на сцені все зрозуміли й були у захваті, але це театр, а не література. Бо перекласти мої п’єси, скажімо, англійською неймовірно важко. Перекладач має бути неймовірною людиною, яка володіє досконало українською й виріс у Бронксі чи іншому пролетарському районі, ще й досконало володіє мовою цих місць».

Подерв’янський поділився думкою, що до 35 років свого життя кожен має прочитати усе, що того варте: «Я так зробив, тепер за що нове не візьмусь після двох сторінок книга летить у смітник. А от Гомера, Шевченка, Пушкіна, Фолкнера, Платонова, Шекспіра можу весь час перечитувати. Хоча напевно найбільше на мене вплинули дитячі поїздки в село на Полтавщину. Мене туди батьки «закидали» до дідуся й бабусі. Ніякого відношення вони до того села не мали, дід був затятий рибалка й винаймав там хату на річці Псел. Там був друг – колишній поліцай. Його звали Іван. І моя бабуся не любила, коли я з ним спілкувався. Він відсидів у тюрмі й був абсолютно «конченою людиною», п’яницею. Тому в колгоспі він займав найнижчий щабель в ієрархії: він був біля волів і коней, що мені було й треба. Часто напивався, і я замість нього запрягав цих волів і коней, купався в стихії його неоковирно художнього мату».

Драматург