Індійська правозахисниця вивчила українську мову за написами в метро та українським радіо

Індійська правозахисниця Мрідула Гош уже 20 років працює в Україні, очолює Східно-Європейський інститут розвитку. Вперше сюди приїхала під час перебудови по обміну студентів.

“Марила Київською Руссю, хотіла побачити на власні очі. Тому й приїхала в Україну. На той час я вже мала одну вищу освіту, тому була на 5 років старшою за своїх однокурсників. Спостерігала цю перебудову. Приїхала і зрозуміла: цікава країна. Люди в Україні вразили тим, що ходили по струночці: жодного руху ні в правий, ні в лівий бік. Все по правилах було розписане. Від цього ставало дуже сумно.

Таке бувало, знаєте, ідеш-ідеш — і втома. Стагнація, застій. Але потім побачила, що в душі всі роздвоєні. Наприклад, людина з вами говорить по-одному, а поза очі — зовсім інакше. Багато було таких серед викладачів. Ледь не кинула все і не поїхала, бо мені тут було дуже важко. Але з часом я збагнула, що без зміни ця система не зможе існувати. Ніщо штучне довго не тримається: штучне волосся рано чи пізно впаде, штучні нігті зламаються”, – розповіла Гош.

Українську мову індійська правозахисниця та історик вивчила самотужки за самовчителем, написами в метро і українським радіо.

“Купувала самовчителі української і дивилася відмінки, – поділилася Мрідула Гош. – Читала вірші, і просто почала подумки перекладати їх своєю мовою. Це як сліпа людина щось малює – і малюнок виходить. Дуже часто слухала українське радіо. Радіоточка завжди грала в гуртожитках, і “ласкаво просимо” – всюди було написано. Мій батько, коли приїздив до мене в гості, вивчив назви всіх українських місяців, казав, що романтичні, наближені до природи, не так як январь і фєвраль. Одного разу, вже як минуло 10 років після його відвідин, він каже по телефону: “У вас же зараз там листопад, так?”.

Індійська правозахисниця переклала на бенгалі 45 українських поетів — перше видання “Антології української поезії” в Індії вийшла в1993 році.

“Починається від Шевченка. Франка, Лесі, далі Тичина, Сосюра, Рильський, Ліна Костенко, Василь Стус. Зараз готую друге видання. Переклала Софію Майданську, Людмилу Скирду, Римарука, Герасим’юка, Ігоря Калинця. Це переклади моїх вподобань. Якщо мені подобається, я сама вибираю вірш. Якщо не йде — не йде. З Лесі Українки переклала ранні вірші і “Єгипетські етюди”, у Франка – “Зів’яле листя”. У Шевченка особливо легко переклалася “Доля”, а от “Ні мертвим, ні живим” – дуже фундаментальний, поки йде важко”, – зауважила Гош.

Нова книга “Антологія поезії з берегів Дніпра мовою бенгалі” вийшла взимку цього року.

“В Індії не читають української літератури і майже нічого не знають про Україну. У школі діток теж не знайомлять, тому що українські поети не видані в англійському перекладі. Ці видання тільки в пару бібліотеках лежать. Всі мої родичі кажуть: “Ти живеш в Україні, від тебе і знаємо”, – додала правозахисниця.

Gazeta.ua