Солька і кухар Тара-пата

Оксана Лущевська, Лана Світанкова. Солька і кухар Тара-пата : повість. – К. : Грані-Т, 2012.

У цій книзі ви знайдете: цікавезну повість, розкішні ілюстрації, рецепти 30 страв, сторінки для записування улюблених сімейних рецептів, правила сервірування столу і навіть дві закладки.

Автори повісті – письменниця Оксана Лущевська та журналіст, блоґер Лана Світанкова. Проілюструвала видання художниця Ольга Гаврилова.

Книжка нагороджена дипломом ІІІ ступеня в номінації «Книга для дітей та юнацтва» на IX Міжнародному конкурсі країн-учасниць СНД «Мистецтво книги».

.

* * *

Пан Тара-пата помалу дибав повздовж засипаного кольоровим листям Хрещатика. День був дощовий і похмурий. З раннього ранку мжичило. Вітер збирав темно-сірі, аж чорні хмари, обіцяючи рясний дощ, – тож пан Тара-пата ховався під невеличку пістряву стару парасольку.

Цього ранку він був схвильований. А все через те, що йому слід було скласти вишукане меню, – але пан Тара-пата й гадки не мав, що подавати до столу. Це ж треба!

 

Уперше в його житті сталася така халепа. Ніколи такого не було, щоб він спантеличився або знітився, коли треба приготувати чи подати страву. Він добре знав, як розробити меню: комбінації страв, сезонність, рекомендації щодо продуктів… Атож!

Пан Тара-пата був кухарем за покликом серця. З дитинства він допомагав порядкувати на кухні, згодом вступив до кулінарного училища і по завершенні понад десять років пропрацював у невеличкому ресторанчику неподалік Подолу.

Усі ці роки він варив, смажив, тушкував. Маринував, шпигував, запікав. Колотив, місив, виліплював. Сушив, в’ялив, консервував. Перчив, солив, солодив. Різав, краяв, шаткував. Поливав сметаною, соусом, глазур’ю. Та робив іще багато-багато всього іншого. Себто на кухні пан Тара-пата ніколи не покладав рук.

Лана Світанкова

Направду, працювати в затишному ресторанчику йому дуже подобалося. Він так любив свою роботу, що вранці зазвичай приходив раніше від господаря і не йшов, доки все в ресторанні не лежало на своїх місцях. Їжа – в комірках і холодильниках, кухонне начиння – в шафах і на полицях, столи – накриті свіжовипраними скатертинами, а біля них у серветках гарненько замотані ложка, виделка, ніж. Збоку – тарілки для першої й другої страв. Поряд – прозоро-блискучі склянки. Часто навіть вирішував, які квіти мають бути у вазочках на столах. Восени надавав перевагу хризантемам, узимку – гілочкам ялинки чи туї, навесні – тюльпанам і нарцисам, а влітку – трояндам. Що не кажи, робота пана Тара-пати була йому до душі. Від улюбленої праці на його округлих щоках грав рум’янець, а в очах з’являлися іскорки щастя.

Утім, на жаль, склалося так, що власник змушений був закрити невеличкий ресторан за якихось непередбачуваних обставин, і панові Тара-паті нічого не лишалось, як тільки шукати іншу роботу.

Тож Тара-пата почав працювати кухарем в одній заможній столичній родині.

В його обов’язки входили сніданки, обіди, вечері, родинні свята, а інколи навіть великі банкети. Кухар, ясна річ, прекрасно давав із цим раду. Не раз із вітальні чулося: «Ніякий заморський бульйон не зрівняється з цією овочевою юшкою!»

Або: «Пальчики оближеш! Із чого ця смаженя?» Чи: «Цей десерт – направду всім десертам десерт!»

– Це все наш кухар! – хвалився довгобразий, трохи схожий на огірочок, кучерявий хазяйський синок Ґеня.

Ґені весь час дозволялося бути присутнім на званих вечерях батьківських гостей.

А таких було чимало. Тато Серж працював ув одній іноземній амбасаді, себто був на службі своєї держави, а мама Єлизавета всіляко йому допомагала. Зокрема вечірки та вечері були її відповідальністю. Ґеня ж для них спеціально чепурився: одягав свій найкращий костюм, білу напрасовану аж до лиску сорочку, краватку або бантик. Ще й взуття натирав до блиску! Ґеня вдавав із себе знатного вельможу, хоча насправді часто був задиркуватий і нечемний.

– У нас такий кухар, – вихилявся Ґеня перед гостями. – Найкращий у Києві!

Й гості тоді робили здивовані очі або плескали в долоні: «Мерщій, мерщій гукніть вашого кухаря до вітальні!»

Ґеня галопом нісся на кухню й тягнув кухаря за фартух.

– Ну ж бо, ходімо! – командував він.

– Ото кумедія, – казав кухар, – навіщо мені йти? Краще за оцим гарніром глядітиму, а то брюссельська капуста дуже ніжна. Враз перевариться! Ніби й легкий рецепт, а вимагає неабиякої уваги. Щоб капуста зберег-ла всі вітаміни, мушу за нею спостерігати.

Оксана Лущевська

– А-а-а, – тягнув Ґеня, заглядаючи в каструлю, й відпускав фартух.

Пан Тара-пата ніколи не виходив до гостей. Не подобалася йому гучна увага.

Урешті-решт, він не в королівський кухні! Щоправда, інколи господарі дуже наполягали, та кухар тільки рукою махав – мовляв, колись пізніше… І диктував свій рецепт для гостей.

Пані Ліза, або Ліззі, як її називали подруги, раз-по-раз поправляла зачіску, або ж ненав’язливо зітхала й демонстративно зачитувала той рецепт.

Тривалий час усе було добре на новій роботі пана Тара-пати, та саме напередодні вихідних пані Ліззі, покликала його до себе. А господар, пан Серж, повідомив, що вони всією родиною їдуть у відпустку на острови; коли ж повернуться, то святкуватимуть своєму синочку Ґені десятиріччя.

– Це дуже важлива дата, mon cher, – кивнув пан Серж. – Як нині пам’ятаю своїх десять років. Ми з батьком змайстрували самоката. Потім покликали сусідів, і я показав їм подарунок! Oh! Mon cher! Усі аж роти пороззявляли. Я той день усі свої подальші дні народження згадую…

– Дурницю ти змолов, Серже! – позіхнула пані Ліззі. – Тепер самокатом нікого не здивуєш, скажи, Ґенику? То має бути шикарне дитяче свято. Тож, прошу, пане Тара-пато, подбайте, будь ласка, про неабияке меню. А ми вже подбаємо про розваги.

– Немає проблем, – відповів пан Тара-пата, бо вирішив, що доки господарі будуть у відпустці, йому буде нагода і відпочити, і меню продумати достеменно.

– Але, будь ласка, постарайтеся без повторів. Не готуйте того, чим уже частували наших гостей, – господиня розстебнула валізу й заходилася докладати в неї ще якийсь одяг. – Зробіть щось таке, таке… Якось по-дитячому.

– Авжеж, chere amie!  Не забудьте, що буде багато дітей! – наголосив пан Серж, протираючи окуляри.

– Та зробіть ще й так, – задер гачкуватого носа Ґеня, – щоб усі мої друзі подивувалися. Щоб на столі не було того… фе, – він скривився, – шкільного: першого, другого і компоту.

– Так, так, – прицмокувала хазяйка, закриваючи блискавку валізи, – постарайтеся вже. Зробіть нашому Ґенечці справжнісіньке свято!

Потому заїхав водій, поскладав до баґажника валізи господарів, і ті поїхали на вакації.

 

Лана Світанкова з юними читачами

 

 

 

РЕЦЕПТ ВІД СОЛЬКИ

Печиво-бараболька

 

500 г печива,

½ банки згущеного молока,

75 г масла,

5–6 ст. л. какао

 

Натираємо готове печиво на тертушці, додаємо згущене молоко, розм’якшене масло й какао, або все разом дрібнимо в блендері. Ліпимо невеличкі кульки, схожі на барабольки; викладаємо на рівну поверхню – наприклад, на кухонну дошку, вистелену кухарським папером, – і лишаємо в холодильнику на кілька годин. Простіше не буває! А ще в це печиво можна додавати подрібнені горішки – тоді воно смакуватиме ще краще.