Зустрічають за обкладинкою, а проводжають…

Українських книжок купують все менше. За даними Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів у 41% українських видавців зменшився оберт у грошовому вимірі: “Зростання обсягів було відмічене у 59 % видавництв, а їх падіння – у 41 %”.

Зауважте цікаву тенденцію: “Зростання було зафіксоване у таких жанрових нішах, як юридична, правова, науково-популярна, дитяча, навчальна література, окремі види словникових видань та книги з комп’ютерної тематики”.

Тобто в царині художньої літератури впевнено тримає свої позиції хіба що книжка для дітей.

В чому проблема з іншими жанрами та віковими категоріями?

Давня приказка говорить, що стрічають по одежі. Три чверті інформації людина сприймає візуально. Книжка як артефакт мала би підтверджувати цю закономірність.

Йдеться насамперед про обкладинку та оформлення книжки взагалі. Саме вони часто-густо стають причиною покупки. Або відмови від покупки.

Наскільки важливим є оформлення книжки для видавців?

Олександр Красовицький (“Фоліо”) стверджує, що успіх книжки залежить насамперед від дизайнерів:

“Продається назва й обкладинка, а не зміст книжки. Якщо не йдеться про автора-бренд, то успіх книжки залежить від дизайнера, тобто від точної постановки задачі та контролю за виконанням”.

Думку продовжує Світлана Скляр (“Клуб сімейного дозвілля”):

“Обкладинка – це така сама упаковка, як і для будь-якого іншого товару. Вона має значення і для зберігання того, що всередині, і для пояснення того, що всередині, а також для його просування, реклами. Тобто обкладинка має привертати увагу, приваблювати, спонукати взяти книжку в руки – і купити”.

Олена Бойко (“Либідь”) не відділяє форму від змісту:

“Я би не радила розглядати обкладинки окремо від художнього оформлення книги. Має бути цілісний задум створення конструкції книги, тоді стане зрозумілим, що виніс художник на обкладинку”.

Очевидно, розуміння функцій обкладинки є. Але достатньо зайти в книгарню, щоб переконатись – реальність зовсім не схожа на ідеал.

До найпоширеніших проблем я би віднесла нечитабельні шрифти, “сліпий” друк, неякісні палітурки, що розпадаються при першому ж читанні, скачані з інтернету впізнавані картинки на обкладинці, а то й відвертий плагіат.

Деякі видані в Україні книжки просто не хочеться брати в руки. Чому так сталося?

Світлана Скляр наголошує на небажанні розвиватися та робити потрібні інвестиції: “В українського книговидання великі проблеми з обкладинками через відсутність професійної підготовки та перепідготовки дизайнерів, кваліфікованих фахівців, бажання вивчати закордонний досвід й адаптувати його на українському ґрунті, та й готовність видавців вкладати гроші в розвиток своїх дизайнерів”.

Крім того, Скляр говорить про локальні особливості смаку вітчизняних читачів: “Читача треба виховувати, прищеплювати гарний смак, не думати, що “і так з’їдять” – у сіро-бляклій обкладинці. Хоча не завжди чудова європейська обкладинка припаде до душі українському читачеві; у нас своє – “слов’янське” око”.

Цю ж думку висловив і Олександр Красовицький: “Мені українські обкладинки не подобаються через свою архаїчність. Але це традиція ринку – її потрібно дотримуватися, якщо хочеш продати книжку”.

Олена Мовчан (“Грані-Т”) вважає, що не існує універсальних рецептів:

“Те, що підходить одним видавцям, категорично неприйнятне для інших. Практика показує, що “нов”» фактори, на які слід звернути увагу, виринають найбільше в тих видавництв, які професійно зростають та вдосконалюються”.

А що скажуть про цю проблему дизайнери?

Опитані “Українською правдою. Життя” дизайнери переважно не задоволені українськими обкладинками. Хоча вони хвалять обкладинки видавництв “А-ба-ба-га-ла-ма-га” і “Аграфка”. Також говорять про цікаві шрифти від українських дизайнерів і популярність ексклюзивних українських арт-буків.

Дизайнер Дмитро Растворцев звертає увагу на потребу більш цілісного підходу до оформлення книжки:

“Дуже часто видавництва багато уваги приділяють яскравій обкладинці, “щоб краще продавалось”. Іншим вони мало опікуються. Але ж це “інше” і є головним”.

“В підсумку книжка виглядає, як пустушка: зовні блищить, переливається кольорами і конгревом, а всередині контент подано, як “сумне лайно”.

Організатор фестивалю каліграфії “Рутенія” Юрій Антонов говорить про двосторонню проблему з дизайном:

“Є гарні роботи, є “проходняк” і є погані роботи. З одного боку, справа у дизайнерах, графіках, художниках, з іншого – у замовниках, споживачах”.

Корінь зла Антонов бачить у відсутності індивідуальності:

“Ми дуже боїмося чогось нового. Маємо безлику, безстатеву, але гарненьку чи схожу на гарненьку продукцію втордизайну. Ми копіюємо “європейську”, “американську” картинку та прагнемо в кращому випадку досягти технічної подібності”.

Автор і оформлювач рукописного журналу “Коза” Богдан Поліщук не задоволений якістю оформлення українських книжок:

“Сьогодні в Україні гарно оформлена книга – це переважно дитяча книга. Книги всіх інших напрямків переважно позбавлені такої розкоші”.

Художник вважає причиною бажання видавців зекономити: “Це пов’язано перш за все з економією видавництв на художнику як такому. Нерідко дизайнери які працюють над виданнями, використовують для оформлення обкладинки якісь класичні твори або колажі із них, що, зрозуміло, не вимагає гонорарів і додаткової роботи”.

Головний редактор проекту “Читомо” Оксана Хмельовська уважно стежить за культурою українських видань. Вона не задоволена якістю представленого продукту та оплатою праці дизайнерів:

“Хороших прикладів так мізерно мало на українському книжковому ринку! І все тільки тому, що видавництва не хочуть залучати до книжкотворення хороших художників, бо їм треба платити. А хороші художники краще підвищуватимуть культуру закордонних видань, ніж за такі гроші робити вартісні речі в нас”.Справді, скільки готові заплатити за обкладинку пересічні українські видавці?

Світлана Скляр вважає, що хороша обкладинка не завжди дорога: “Обкладинка – то колективна творчість, коли є прообраз, куплено фото у фотобанку, надано ліцензійні шрифти, вибрано кольори – чи може така обкладинка коштувати дорого?”

Водночас вона говорить і про дорожчі варіанти: “Обкладинка, для якої замовляється фотосесія з обраною моделлю, створюються малюнки у 3D або пропонуються 2-3 абсолютні різні за концепцією варіанти – звісно, така обкладинка коштуватиме в кілька разів дорожче”.

Олена Бойко говорить, що оплата залежить від багатьох факторів: “Ціна обкладинки залежиться виключно від талану дизайнера та уподобань видавця. Оскільки ціни на інтелектуальну власність в нашій країні не фіксовані, а договірні, то відповісти на питання скільки готові платити не бачачи за що – я не наважусь”.

Більш конкретні фактори оцінки вартості оформлення книжки називає Олена Мовчан: “Вартість оформлення книжки входить до загальної вартості поліграфічних послуг та друку книги, окремої статті витрат немає”.

“Ми замовляємо художникові комплект ілюстрацій до книги цілісно, оплачуємо роботу також цілісно – залежно від кількості ілюстрацій, якості (чи то колір, чи графіка), фізичного формату”. Конкретні цифри називає Олександр Красовицький: “Розцінки “Фоліо” – від 300 до 800 гривень за обкладинку”.

Чи можливе за таких умов світле майбутнє?

Дизайнери говорять про майбутній розквіт арт-буків, тобто книжок, які робляться дуже малим накладом та мають ексклюзивну концепцію. Їх роблять переважно молоді випускники з відповідних спеціальностей, які прагнуть продовжувати творчі пошуки.

Проблему молодого покоління в царині оформлення книжки озвучив Богдан Поліщук:

“В кількох університетах по всій Україні щороку випускаються купа професіональних художників “книжників”. Чи всі вони знаходять свою книжку?”

Ірина Славінська, Українська правда