РЕКЛАМНИЙ РОЛИК МАЙСТРА

 

“Найгучніша прем’єра! Телеподія року! Цей фільм подивляться мільйони очей!” – завдяки такому розголосу пересічний телеглядач з нетерпінням чекав на екранізацію “Майстра і Маргарити” у виконанні режисера Володимира Бортка. Заінтригованим глядачам запропонували десятисерійний кінофільм за романом Булгакова. “Мільйони очей” після перегляду були скептично примружені – адже екранізація розчарувала. Але, як не дивно, це розчарування мало чималий позитивний ефект…

 


Спробу зняти фільм дослівно, не відступаючи ані на крок від тексту, ще довго будуть закидати режисеру як таку, що себе зовсім не виправдала. Дослівний переказ роману перетворив кожну серію на виснажливий марафон діалогів. Моменти, які в романі гармонійно й доречно доповнюють один одного, у фільмі стали затягнутими й нецікавими – одним словом, просто бере нудьга. А ще цей ефект підсилило намагання знімати акторів середнім планом статичної камери на зразок кіно 30-х років.

Булгакознавці сходяться на думці, що письменник через всю книгу провів аналогії між Га-Нацрі і Майстром, Іудою і Бароном Майгелем, Афранієм і Коров’євим, Воландом і Пілатом. Режисер поставив собі за мету зняти фільм, у якому все буде точнісінько, як у книзі, і чітко тримався цих паралелей. Уважно дивлячись екранізацію, помітимо, що перша пара персонажів поєднана голосом, а друга пара – грою одного актора… Але процес “проведення аналогій”, очевидно, захопив Бортка настільки, що він вирішив у булгаківську канву вплести кілька власних думок. Наприклад, вигадав нового персонажа – Людину у френчі – та окреслив паралель між ним і Головою Синедріона Каїфою: обох персонажів грає актор Гафт. Натомість кудись зник із почту Воланда Демон війни Абадонна – режисерові він здався зайвим.

 

Утім, можна сприйняти це як одну зі спроб “подолати” дослівність екранізації. Так само, як і використання гри із кольором. Перехід від чорно-білого тла кінострічки до повного кольору, комбінація ефекту «сепії» і кількох барв, що виділяють той чи інший містичний персонаж, – усе свідчить про бажання режисера знайти свій кінопогляд на події роману. Основним задумом цього кінокроку здається прагнення відокремити магічне від буденного. Сміливо – погодьтеся. Але сумнівно, – адже режисер бере на себе сміливість визначити у “Майстрі і Маргариті” головне й другорядне, а такий радикальний поділ спрощує цілісний роман.

 

Екранізацію роману можна назвати невдалою ще із кількох причин. Скажімо, телеверсія втратила комічні моменти роману – шедеври Булгакова-фельєтоніста (а їх в романі не одна сотня). Присутні, можливо, десь на сторінках сценарію, на плівці вони так і не з’явилися. Відчуваєш незручність, споглядаючи кудлату пародію на булгаківського кота Бегемота, – соромно стає за таке кінопримітивне уявлення про одного із найдотепніших персонажів роману.

 

Трошки пом’якшила загалом неприємне враження і зробила «смачнішим» перегляд фільму якісна гра зіркової команди акторів. Найбільш натхненно втілив образ Коров’єва-Фагота Олександр Абдулов, майстерно відігравши складні «коров’євські штуки». На висоті був Олег Басилашвілі у ролі Воланда. Мені особисто сподобалася гра Сергія Безрукава, але саме його участь у фільмі викликала найбільше суперечливих оцінок. Аргументація “проти” виникала десь на рівні підсвідомості: “Позавчора він грав бандита, вчора – Єсєніна, а сьогодні – Га-Ноцрі! Чи не занадто широка палітра перевтілень як для одного актора?” Аргумент “за” був лише один, проте дуже потужний: Безруков справді гарно увійшов у образ.

 

Але тільки професійній акторській грі витягнути фільм не вдалося – його аж ніяк не можна назвати явищем мистецтва. Екранізація стала вдалим… десятисерійним рекламним роликом для книжки Булгакова, який зробив “Майстра і Маргариту” хітом продажів на найближчі півроку. Переглянувши серіал і розчарувавшись, глядач відчуває бажання взяти до рук книжку, щоб відчути СПРАВЖНЬОГО Булгакова. Реклама-екранізація повернула моду на Майстра, а отже, зробила свою справу.

Михайло Любиць