Великий Брат спостерігає за тобою…

 
1948 року, на початку холодної війни між СРСР та США, англієць Ерік Артур Блер задумав під псевдонімом написати книгу про те, чим могло би закінчитися протистояння цих супердержав. Передбачення вийшло доволі загрозливим. До того ж автор хотів дати йому апокаліптичну назву „Остання людина в Європі”, хоча в останній момент із невідомих причин поставив як заголовок дещо змінений рік створення книги. Так з’явилася найвідоміша у світовій літературі антиутопія – роман „1984” Джорджа Оруелла – таке псевдо обрав собі Блер.

 

Ступінь популярності ідей, висловлених у тексті, можна вимірювати за кількістю звернень до книжного сюжету кіновиробників. На сьогодні існує два кіноваріанти роману Джорджа Оруелла (1956 та 1984), а також декілька телевізійних версій, документальних стрічок та короткометражок, поява яких різною мірою навіяна художніми передбаченнями митця.А 1999 року нідерландці вирішили, що метафора „Великий Брат спостерігає за тобою” повинна стати буквальною, і створили телепрограму з новим форматом, який невдовзі став надзвичайно поширеним. Так Оруелл мимоволі посприяв появі реаліті-шоу, в якому глядачі мали змогу спостерігати за життям пересічних і не дуже людей у замкненому просторі.

 

ТАМ, ДЕ НЕМАЄ ТЕМРЯВИ

Першим доторком кіноіндустрії до неоднозначної антиутопії Оруелла була студійна телевистава каналу “ББС” („Санді-Найт Театр”) 1954 року. Основа сюжету не зазнала суттєвих змін: службовець, мешканець однієї із трьох гігантських держав майбутнього Океанії, Уінстон Сміт намагається повстати проти тоталітарного суспільства англійського соціалізму (ангсоцу) на чолі з Великим Братом, де під неухильним контролем всюдисущих телеекранів знаходяться всі та все. Спроба лишається нереалізованою і, не витримавши жорстоких тортур, Сміт зрікається своєї боротьби та зраджує кохану Джулію. В цілому у цій постановці на екран майже дослівно було перенесено як настрої, так і діалоги роману. Причому Великий Брат постає дуже схожим на Сталіна, хоча письменник створив узагальнений образ авторитарного керівника.

 
У „вільній адаптації твору”, фільмі Майкла Андерсона (1956), який починається з вибуху атомної бомби, дуже багато умовностей та естетизації. Як наслідок, кіно, замість бути загрозливо-попереджуючим, стало сентиментально-фантастичним, із великою кількістю недоречних і непотрібних перебільшень (наприклад, за Великого Брата проголошують тости та пишуть його ім’я навіть на попільничках).

 
Найвідомішою є екранізація, рік прем’єри якої точно співпадає з назвою фільму. Під керівництвом режисера Майкла Редфорда було створено доволі точний кіноваріант із дотриманням деяких важливих деталей твору (зокрема, зйомка відбувалась в тих місцях, які згадує Оруелл; сцена, коли Сміт розпочинає писати щоденник із фрази „4 квітня 1984 року”, була знята саме цього дня). У фільмі, щоправда, оруеллівське буденне звертання мешканців Океанії один до одного „товариш” (прозорий натяк на радянські умови) чомусь перетворилося на не настільки нейтральне і, скоріше, релігійне „брат-сестра”. Напевно, це було викликано небажанням продюсерів відверто натякати СРСР на те, з кого писав свій тоталітарний світ Оруелл. Адже писав він про той світ, де місце з відсутністю темряви означало тюремну камеру.

 

КІМНАТА 101

Однак декому пафосність усеконтрольованості режиму Великого Брата здавалася надмірною. Тому, наприклад, американець Метт Нікс у десятихвилинній мініатюрі „Я та Великий Хлопець” (1999) змалював зворушливу картину того, як самотній персонаж 43275-B розповідає Великому Брату на телекрані кумедні історії і загалом вважає його єдиним другом. А коли Брат зрештою з ним заговорив, роздратований безцеремонною поведінкою свого підлеглого, то для головного персонажа це взагалі стало одним із найщасливіших днів. Коли ж Великий Брат не витримав “дружнього звернення” і телекран вимикнувся, мешканець 43275-B дістав зі схованки блокнот і почав писати „Посібник про революцію”…

 
У документальній стрічці „Справжня кімната 101” (2003) режисера Джонті Клейпоула осмислюється ідея замкненого простору, де для кожної людини реалізуються її найпотаємніші страхи, що змушують погодитися на все та зректися найбільших цінностей. Для Уінстона Сміта найстрашнішим були пацюки, а найціннішим – Джулія. У кімнаті 101 він зрадив і її, лише тоді героя випустили “на свободу”, тільки після пережитого відчаю він зміг полюбити Великого Брата. До речі, нумерація кімнати є не зовсім випадковою – Оруелл працював на “ББС” саме у кабінеті з таким порядковим номером. І щось символічне проглядається навіть у тому, що це місце роботи письменника не збереглося – його знищили при оновленні будівлі. Зник простір, проте залишились думки…

 

На жаль, Оруелл не дожив до 1984 року. І, на щастя, він помилився у своїх застереженнях. Адже, якби прогноз письменника виявився вірним, то ні про його книгу, ні про будь-які екранізації мови б не було взагалі. Проте не слід забувати, що письменник у творі пророкував, що Океанія має стати наймогутнішою ідеологічною державою в 2050 році, тож перестороги видатного англійця забувати не варто. І коли одне з гасел Партії ангсоцу звучить як „незнання – це сила”, то в ньому слід вбачати можливість утвердження сильних над тими, хто не має знань…

 

 

 

Максим Нестелєєв