Велика комбінація Остапа Бендера

 

Навряд чи для вас буде новиною, що Ільф і Петров майже для кожного зі своїх персонажів мали реальний прототип. Зокрема, Кіса Вороб’янінов – це дядько Петрова Євгеній Ганько, і, до речі, саме Іполит Матвійович мав стати головним героєм «Дванадцяти стільців». На те вони й письменники, – скажете ви. Свою ж найбільшу «комбінацію» – Остапа Бендера – сатирики «списали» з відомого одеського криміналіста Осипа Шора, починаючи із зовнішності й закінчуючи фактами біографії.

 

Від слідчого до злочинця

Автори «Дванадцяти стільців» назвали свого персонажа «великим комбінатором». Можливо, не лише через гострий до афер розум і вміння комбінувати й шахраювати він отримав це прізвисько? За однією із версій походження літературного образу Бендера, це такий собі герой-колаж, куди автори повклеювали шматки характерів абсолютно різних осіб, отож і сам персонаж, можливо, – своєрідна комбінація з різних образів. З одного боку – слідчий Осип Шор, з іншого – знання бухгалтерських термінів, якими Бендер зобов’язаний своїм безпосереднім авторам. Прізвище «Бендер» найімовірніше, було позичено в контори «Тарас Бендер і сини», яка на півдні тодішньої Росії торгувала – даруйте – унітазами й умивальниками. «Я старий католик і латиніст. Пуер, соцер, веспер…» – казав Бендер, не упускаючи можливості похизуватися навчанням у приватній гімназії Іліаде, яку насправді закінчив друг Ільфа, письменник Ставін. І все ж, як – спитаєте ви – слідчий міг скотитися до злочинця? Запросто! Адже така різка зміна – всього лиш літературна «комбінація» Ільфа й Петрова: Остап Бендер – це молодість Шора, а слідчим він став у достатньо зрілому віці, й тоді Шор-Бендер уже самовіддано служив закону. Виходить, ідеться зовсім не про «деградацію» слідчого до злочинця, а навпаки – про справжнісіньку еволюцію літературного персонажа в дусі роману-виховання. Або ж це була ще одна «комбінація».

Народився Осип-Остап у місті Нікополі (за іншою версією – таки в Одесі) 1899-го року в достатньо заможній родині єврейського купця Беньяміна Шора. По закінченні гімназії, де Шор відкрив у собі здібності до точних наук, юнак вирішив вступати до Технічного інституту. От тільки більшовикам саме заманулося зробити Жовтневий переворот… Додому з Петрограда до Одеси, де жили його батьки, Осип (а в родині його називали Остапом) добирався десять місяців. За цей час він встиг: побути гросмейстером, хоча до того часу жодного разу не грав у шахи: попрацювати художником на агітаційному кораблі, не маючи бодай найменших здібностей до малювання, представлятися пожежним інспектором, виманюючи гроші в довірливих і боязких громадян. А зиму вирішив перечекати в обіймах однієї панянки «в тілі», одружившись із прототипом мадам Грицацуєвої. До речі, й та частина автобіографії Бендера, що складалася з батька-турецького підданого, належала саме Шорові – під час першої світової війни він якимось чином пронюхав, що до армії не беруть синів «турецьких підданих» і, підробивши документи, вмить став недоторканим. Незабаром таких «підданих» на свободі розгулювало вже зо пів міста, адже Шор не втратив шансу трохи на цьому підзаробити і організував щось на кшталт бізнесу – відкрив контору з оформлення турецького громадянства. А за кілька тижнів ця сумнівна установа терміново перекваліфікувалася – було оголошено нову мобілізацію для всіх, окрім курдів, і Осип з легкістю змінив свою національність з турецької вже на курдську.

 

Він чи не щодня робив винаходи в шахрайській справі: одному рабину запропонував неймовірно прибуткову справу – продавати місця в Раю! На стіні синагоги підприємливий єврей Бернштейн навіть вивісив схему Раю, що нагадував елітний пансіонат. Окрім цього, молодий Шор був причетний до пограбування банків і виведення новітньої, ідеальної породи курей. Одного разу він здибав на дорозі дивне створіння – курку без єдиної пір’їни. У голові миттєво закрутилася схема – таку птицю не потрібно патрати, це ж мрія домашніх хазяйок і сільських господарств (чи не Бендером пахне, панове присяжні й засідателі?)! Лиса курка вмить стала знаменитістю. Всі важелі, гвинтики й гаєчки у виробництві добротної брехні було запущено, Шор заходився коло реклами свого товару; незабаром було організовано фірму «Ідеальна курка», що підписала контракт із великими птахофабриками півдня. Утім, коли за якийсь час заводи не отримали жодної курки на своє замовлення й почали бити на сполох – директора «Ідеальної курки» знайти не вдалося. І всі ці шахрайства Шор прокрутив у вісімнадцятирічному віці!

 

 

Великі комбінації Осипа Шора

Проте цим історіям, як і будь-яким подіям, час зробив ведмежу послугу – вони почали обростати чутками й плітками. Так, достеменно невідомо, чи справді Шор уже чекістом втрапив у «халепу» з кримінальними авторитетами Одеси. Мовляв, одеська мафія, якій слідчий перейшов дорогу, помилково вбила його брата, який саме купував двоспальний матрац (імовірно, той самий, оду якому виголошують Ільф із Петровим ув одному з розділів роману). Грізний і невмолимий Шор прийшов у лігво бандитів, тримаючи маузер у кишені. Проте зброя, заявлена на початку дії, до кінця дії так і не вистрілила: Осип поклав пістолет на стіл і спокійним голосом запитав, хто вбив його брата. Подальші події так і просяться в кіносценарій, де згорьований Шор п’є з кримінальними ватажками за упокій брата і вони поминають померлого до самого світання. А потім, освітлений першими променями сонця, Осип-Остап знову виходить на стежку війни з кримінальним світом Одеси. Існують також факти, які стверджують, що будівництво соціалізму, проти якого буцімто виступає Остап Бендер, критикував і Шор, із властивою Бендерові іронічністю: «У мене останнім часом з радянською владою незгода, вона хоче будувати соціалізм, а я – ні. Мені нудно будувати соціалізм. Хіба я муляр, муляр у фартусі білому?» Згодом Осип Шор покинув «роботу» чекіста, а потім навіть переховував від цих самих чекістів своїх друзів. Шор помер аж у 1978 році, переживши обох авторів «Дванадцяти стільців».

Утім, навіть остаточно утверджена версія про Шора як головного і найбільш експлуатованого прототипа Остапа Бендера дає широке поле для роздумів: чи справді майбутній чекіст і борець за справедливість (якщо таке можливе за радянської влади) був «автором» усіх авантюр, описаних у романах? Чи не існувало більше додаткових джерел, звідки класики радянського сатиричного роману черпали філігранні за своєю точністю і віртуозні за виконанням комбінації? Не всі двері ще відкрито, і не всі обшивки стільців розрізані. Версії живуть разом із героями, а герої знову й знову починають свій авантюрний хід у пошуках коштовностей і грошей із кожним новим читачем, який розгортає для себе романи Ільфа й Петрова.

Лілія Хомишинець