Едипів комплекс Стiвена Кiнга

Чи чули ви про такого письменника – Стівена Спенскі? Ну, патріарха жанру горрор? Його книги відомі всім: "Сяйво", "Мертва зона", "Та, що спопеляє поглядом", "Куджо", "Бігун", "Талісман", "Воно", "Томмінокери", "Темна Башта. Вилучення трьох", "Тіло", "Здібний учень", "Ріта Хейуорт та втеча з Шоушенка"… Кажете, всі ці романи написав Стівен Кінг? Правильно. І це дуже показово. Стівен Кінг – син Дональда Спенскі та Рут Кінг, проте світова слава до письменника прийшла завдяки матері, можливо, тому він і взяв її прізвище. Напевно, якби відставний капітан торгового флоту Дональд Спенскі знав, що маленькому Стіві судилася така видатна доля, не покинув би сім’ї, коли синові було лише два роки… Отже, у вихованні Стівена Кінга жіноче начало домінувало з глибокого дитинства.

 

 Цигарки визначили долю Кінга

 

Узагалі-то Рут була цілком впевнена у власній безплідності, тому вони з Дональдом всиновили хлопчика Девіда. А народження рідного сина, Стівена, стало неприємним сюрпризом для батька, прискоривши розпад сім’ї. Одного прекрасного ранку батько майбутнього короля жахів вийшов із дому за пачкою цигарок і… не повернувся. Відтоді Стівен його не бачив.

Отже, залишившися без годувальника, із пачкою несплачених рахунків та двома дітьми на руках, дворічним Стіві та чотирирічним Девідом, Рут Кінг боролася зі злиднями: працювала то у пральні, то в пекарні… Стівен досі не забув свого сіромашного життя: "У мене було постійне почуття несправедливості. Наша мати була жінкою-главою родини в той час, коли жінкам доводилося робити ще й брудну роботу". Звичайно, Рут підтримували, як могли, численні родичі. Тому географія дитинства Стівена Кінга досить широка – Форт Уейн (штат Індіана), Стратфорд (штат Коннектикут), Молден (штат Массачусетс), Паунал (штат Мен) – постійні переїзди від одних гостинних родичів до інших.

Під час однієї такої гостини семирічний Стіві на горищі в домі своєї тітки знайшов ящик, напханий фантастикою та жахами. Тоді й відкрився у маленького Кінга талант до красного письменства.

 

Після дев’яти років поневірянь сім’ї вдалося осісти. Батькам Рут був потрібен догляд, тому її й запросили до Дерхема, де вони проживали. Сімейного бюджету ледь вистачало на харчування. А все інше, навіть одяг для хлопчиків, надсилали ті ж родичі.

Рут Кінг залишилася у Дерхемі назовсім, після смерті батьків улаштувавшися домоправителькою у заклад для розумово відсталих у Нью-Глочестері. Тут вона й зустріла свою смерть із цигаркою в зубах у 1973 р. від раку. Стівен Кінг настільки був приголомшений смертю матері, що з того часу й донині регулярно робить пожертви в Американський Центр Раку.

 

 Володаря жахів "зробила" мати

 

 Вічні злидні настільки набридли синам Рут, що хлопці 1959 року (Стівену було всього дванадцять) починають спільний бізнес – видають спершу на мімеографі, а пізніше на ротапринті газету "Гірчичник Дейва". Вона містила огляд місцевих подій, спортивні новини, прогнози погоди, рецепти, гумор, а також повість із продовженням, написану Стівеном. Продавалося видання за ціною п’ять центів переважно родичам та сусідам. Наклад був просто гігантським – аж двадцять екземплярів!

 
Спогади про цей період знаходимо у багатьох книгах Кінга. У повісті "Мрець" зустрічаємо його друга дитинства Кріса Чеслі, в оповіданні "Кінець усієї цієї мерзоти" – брата Девіда, невгамовного генератора карколомних ідей. В епіцентрі містичних подій  в оповіданні "Бабуся" – уся сім’я Кінгів…

 
Але це пізніше. А в ті роки Стівен теж не припиняв писати. І майже всі розповіді були опубліковані компанією "Книги Тріади й Газового світильника". Цим видавництвом були, ясна річ, Стівен та Девід Кінги і Кріс Чеслі.

Отже, життєвий шлях Стівена Кінга змалку був чітко визначеним: тільки література! Тому, маючи вже до закінчення школи певний досвід журналістської роботи (той же "Гірчичник Дейва", потім шкільна газета "Барабан", навіть посада спортивного коментатора у лізбонській газеті "Віклі ентерпрайз"), Стівен збирається піти добровольцем у В’єтнам – набрати матеріалу для написання книжки. Проте мати переконала його в необхідності здобуття вищої освіти. "Стівене, не будь ідіотом, – сказала вона. – Із твоїм зором тебе першого підстрелять. Мертвим ти нічого не напишеш".

 

 Фатальний колір жіночих панчох

 
 

Стівен послухався поради матері та подав заяву в університет, а також почав підробляти на текстильній фабриці, щоб заплатити за навчання. Ставши студентом університету штату Мен в Ороно, продовжив письменницьку діяльність та поринув у активне громадське життя. (Студентські враження Кінга можна знайти у романі "Серця в Атлантиді").

 

Незабаром він почав підтримувати антивоєнний рух, уже вважаючи війну у В’єтнамі неконституційною справою. Закінчивши університет, Кінг одержав висновок медкомісії про свою непридатність до військової служби через плоскостопість, високий кров’яний тиск та слабкий зір. Мати вкотре мала рацію.

 

Під час одного поетичного семінару Стівен Кінг познайомився з Табітою Спрюс, яка вчилася на молодшому курсі. Послухавши Табітині вірші, Стівен був вражений її ставленням до літератури, а також виразною чорною сукнею та панчохами. За рік, у 1971-му, Стівен Кінг і Табіта Спрюс взяли шлюб, який залишається щасливим донині.

 

 На шиї у дружини

 

 

 Табіта виявилася гідною продовжувачкою справи Рут. Деякий час молода сім’я жила на студентську позику Табіти й заробітки Стівена у пральні (1,6 долара за годину), а також спорадичні гонорари за публікації оповідань у чоловічих журналах. Стівен Кінг зараз зі сміхом згадує, як у ті скрутні часи намагався писати порнографічні оповідання. Табіта в другу зміну підробляла офіціанткою в забігайлівці, проте з появою двох дітей за три роки це стало неможливо. Щоправда, Стівен одержав роботу викладача англійської мови за 6400 доларів на рік у публічній школі, але кожен додатковий рахунок на ліки для дітей пробивав дірку в сімейному бюджеті.

 Живучи в трейлері в провінційному містечку Гермоні, Стівен Кінг уперто пише вечорами й у вихідні романи та оповідання, які регулярно відхиляють видавці. Він уже майже змирився з долею вчителя, який у вільний час любить щось пошкрябати "у стіл", коли…
 

 

Однокласниця за чотириста тисяч доларів

 

 Якось Табіта знайшла у сміттєвому кошику три сторінки нового роману й наполягла на тому, що в ідеї про зацьковану однолітками дівчинку з паранормальними здібностями щось є. Прототипом дівчинки була однокласниця Стівена, а ідею "підкинула" набожна співробітниця із пральні.

 

12 травня 1973 року один-єдиний дзвінок назавжди змінив життя Стівена та Табіти: видавництво "Даблдей" погодилося випустити роман "Керрі", заплативши аванс в 2500 доларів. Урятований Табітою роман приносить все й одразу – гроші та славу. Компанія "Даблдей" продала права на передрук "Керрі" Ново-Зеландській Бібліотеці за чотириста тисяч доларів. Авторові дісталася половина цієї суми. А вдячний Стівен, щоб відзначити цю подію, дарує своїй музі… фен.

 

 

Жіночий проект під назвою "КІНГ"

  

Так дружина продовжила справу матері, зробивши Стівена Кінга королем жахів. Вона й сама видала вже сім непоганих книг у різних жанрах, проте головним проектом тямовитої дружини залишається чоловік. Це вона надихає його всі ці роки (скажімо, ідея "Сяйва" виникла у Кінга під час романтичного вікенду з дружиною у номері 217 готелю "Сенлі"). Це вона врятувала його для світової літератури, витягнувши з безодні пияцтва та наркоманії, коли він уже не міг заснути, якщо у холодильнику залишалася хоча б одна банка пива – тепер з усіх "міцних" напоїв Кінг вживає хіба що "Пепсі". Це вона підтримувала чоловіка тоді, коли його збив автофургон. Кінг фактично став інвалідом: роздроблена нога, тріснутий у восьми місцях хребет, чотири зламані ребра, ушкоджені легені. На рвані рани голови Стівена було накладено близько тридцяти швів… Водій фургона зізнався, що вважав, ніби збив невеликого оленя, доки не побачив на сидінні поруч із собою закривавлені окуляри.

 

Не всім чоловікам так щастить на помічниць і соратниць, готових все розділити й у всьому підтримати. А Кінгові пощастило.

 

 

Наталка Гай