Комікс – «дев’ята рота» мистецтв

 

Для того, щоб розповісти якусь історію, можна вчинити так. Спочатку все розкласти по полицях. Потім полиці розділити на клітинки і кожну відвести під якусь дію, думку, емоцію або діалог. Їхня послідовність вимальовуватиметься в часі як певний сюжет, а ваша історія перетвориться на комікс – міжвидовий гібрид зображення і слова, який співпадає зі способом мислення та бачення сучасної людини. Так можна пояснити його шалену популярність у багатьох країнах світу.

 

Формат для супергероїв

 
Комікс у перекладі з англійської означає “смішний”. Дійсно, у часи своєї юності на шпальтах американських газет він таким і був. Перший газетний комікс, згідно з офіційною європейською версією, створив у 1895 році художник Річард Аутколт. Хоча треба відзначити, що це явище має давнє коріння, яке сягає ледь не наскельних малюнків, та й європейці знаходять серед карикатур ХІХ ст. аналогії цього жанру.
До речі, більшість країн мають власні назви для «мальованих історій»: у Франції це bande dessinue, у Німеччині – bidelborgen, і Італії – fumetti. Відповідно, в кожній країні жанр формувався своєрідно, але лідером була і залишається Америка, де комікс швидко розвинувся до глобальних масштабів і перетворився на одне із базових явищ масової культури. 


Спочатку комікси з’явилися на шпальтах газет в форматі
newspaper strips – коли з 3-6 графічних малюнків складалась комічна ситуація або коротка історія. (Зараз це поширений формат для веб-коміксів.) Уже в 1929 році виходить перший кольоровий журнал коміксів за назвою The Funnies, який проіснував до 1933, довівши наклад до 250 тис. екземплярів, а наступна серія Famous Funnies стартувала вже з 400 тис. примірників.

У 1938 журнал Action Comics відкрив так звану «золоту добу» американських коміксів, що тривала до 1956 р. Це була доба супергероїв, які рятували світ від суперзлодіїв, складаючи своєрідну міфологію та космологію масового суспільства, яке в часи Великої депресії потребувало подібних персонажів. Першим вигадали Супермена, трохи згодом – Бетмена та Капітана Америку. Комікси виходили мільйонними накладами, ними захоплювались діти та дорослі, почасти це набувало характеру епідемії, коли за новим числом шикувалися черги, а раритетні перші номери ставали колекційною та бібліографічною цінністю. Зазвичай журнали коміксів мали 32-48 сторінок, виходили серіалами, в межах яких кожний випуск нумерувався. Цей формат залишився незмінним і до нашого часу.

На початку 1960-х рр. була заснована компанія Marvel Comics, й індустрія набрала нових обертів. Креативні художники Джек Кіроі та Стен Лі створили серії «Люди-Х», «Фантастична четвірка», серію про Халка та інші. Яскравою подією стала поява Людини-павука у 1962 році. 1970 – часи Конана-варвара та «Зоряних воєн». 1990-ті відзначились появою черепашок-нідзя.

Більшість цих персонажів знайомі нам із кінофільмів. Тому що комікси та кіно – жанри взаємопроникні. Комікси екранізуються – за їх мотивами пишуться сценарії багатьох голлівудських стрічок та мультфільмів. Мовою коміксів в Америці перекладаються класичні кінотвори, книжки, підручники, комікси інтерпретують більшість історичних подій – так, комікс до інавгурації нового американського президента Барака Обами миттєво став лідером продажів.

                                               

                                           Із широко відкритими очима


Іншим і дуже потужним центром світової індустрії коміксів є Японія. Тут цей формат називається
manga – тобто “гротеск». Вважається, що японська манга існує більш ніж 900 років – першу створив буддійський священник Тоба на початку ХІІ ст., почавши цілий напрямок японського монохромного коміксу «Тоба-е» («у стилі Тоба»). У східному мистецтві зображення тісно повязане зі словом, і тому подібні мистецькі форми є цілком природним.


У ХХ ст., після Другої світової війни, манга стає явищем масовим. Зараз вона складає близько чверті накладів усієї японської друкованої продукції. Манга розрахована на будь-який вік, на будь-який смак, але класифікується за принципом: видання «для дівчаток» та «для хлопчиків». Друкуються японські комікси у товстелезних – від 200 сторінок –  журналах, чорно-білих, із кольоровими вставками. Їх називають «телефонними книгами», на які вони подібні за форматом та якістю друку. Також манга видається окремими томами – “танкобонами”, які мають кишеньковий формат.

 
Японські комікси читаються так само, як і ієрогліфічне письмо – справа наліво. Осаму Тедзука (1928-1986) – це художник, завдяки якому в персонажів манга зявилися великі очі. Майстер, створюючи перші манга-серіали у повоєнні часи, надихався Діснеєм, але прагнув передати красу та емоції своїх героїв за допомогою тих засобів, які б відповідали культурним стереотипам Японії. Тут розмір очей корелює з відкритістю до світу та чистотою помислів, а також із віком персонажів – чим він молодший, тим погляд відкритіший. Хоча, звичайно, манер виконання у манги – безліч.

 
Сьогодні японська манга популярна у всьому світі. Про масштабність явища свідчить той факт, що минулого року при японському університеті Мейозі був створений науково-дослідний інститут з вивчення манга та аніме. А хітом продажів за часів економічної кризи стала манга – переспів «Капіталу» Карла Маркса.

 

Про котів та мишей

 
Попри поширене уявлення, комікс належить не лише масовій культурі. У 1960-х рр. до простору мистецтва його ввів поп-арт, художнім жестом прирівнявши «попсу» та «високу культуру». Відомий американський художник Рой Ліхтенштейн брав із коміксів окремі сцени та «збільшував» їх до розмірів картини.

 
Також у ці часи в Америці та Європі виходить із підпілля авторський комікс. Замість супергероїв та перемог над злом тут – складні особистості та особисті стосунки, замість універсальної вседоступності – авторський погляд та авторське виконання, замість казкового сюжету – політичні та соціальні суперечності. Подібні мальовані історії часто є творами мистецтва і привертають увагу багатьох.

 
Так, 1992-го року художник та письменник Арт Шпігельман отримав Пулітцерівську премію за комікс-серіал “MAUS, перша книга якого вийшла 1986-го. Син польських євреїв, які пройшли через концтабори, Шпігельман метафорично розповів страшну історію Холокосту. Персонажами його коміксів є антропоморфні тварини: на євреїв-мишей полюють нацисти-коти, яким допомагають поляки-свині. Те, що хотів висловити автор, і те, я в який спосіб він це зробив, отримало потужний резонанс і стало надбанням світової культури.

 

А що ж у нас?

 
У сучасному світі комікс існує у такій кількості різновидів, що практично уникає класифікації. Його визначають як «дев’яте мистецтво» – наступне після кінематографу. У Франції комікс підтримується на національному рівні –держава закупає перші відбитки видатних майстрів та розміщує у спеціальних бібліотеках. У Брюсселі відкрито кафедру коміксів. В Японії малювання коміксів входить у програму шкільної освіти. По всьому світі проводяться фестивалі коміксів. Художники коміксів реалізують вишукані арт-проекти. Комікс абсорбувався Інтернет-середовищем, перетворившись на його невід’ємну складову. Останні хіти, на кшталт серій
Pearls Before Swine, Comic Strip, Nicht Lustig, існують переважно в Мережі. І саме тому вони досить відомі у нас і активно перекладаються жж–спільнотами.


В Україні мистецтво коміксу представлено доволі фрагментарно, хоча останнім часом один за одним з’являються проекти, метою яких є розвиток та популяризація мальованих історій. Найактивніше працюють фанати манга та аніме, які мають власний фестиваль.

 
Також існує спеціалізований щомісячний журнал коміксів “К9”, який представляє роботи українських творців коміксів поряд із роботами закордонних майстрів, комікс-класикою та пізнавальними статтями. У грудні 2008 року вже вдруге відбулася міжнародна виставка мальованих історій, коміксів та манга “9 світ”, яка має перспективу перетворитись на щорічний масштабний фестиваль.

 
Представлений в Україні також політичний комікс – в такий спосіб розповіли історію вбивства Степана Бандери ентузіасти з “Союзу Української молоді в Україні”. А відверто стьобний Інтернет-проект politskhema моделює сучасну політичну ситуацію у стилі граничного мінімалізму.

 
У серії “Класні комікси” видавництва “Грані-Т” мовою малюнку заговорили Іван Франко, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Карпенко-Карий, Микола Гоголь, Микола Куліш та інші класики української літератури – з метою стати ближчими сучасним дітям, які вивчають їхні твори в межах шкільної програми.

 
Чи маємо ми очікувати на комікс-бум, чи він залишиться у нас явищем маргінальним – покаже час. А поки ніщо не заважає нам відкривати для себе царину “дев’ятого мистецтва» – адже комікс існує у різних формах на будь-який смак і для будь-якого віку.

 

 

Мирослава Сапко