У ПОЛОНІ СНІГОВОЇ КОРОЛЕВИ

Мабуть, немає на світі людини, яка б не чула про дівчинку Герду, хлопчика Кая та їхню боротьбу зі Сніговою Королевою. Багато хто не лише чув, але й фільм бачив, а в особливих випадках ще й книжку читав. Проте мало хто знає, що та «Снігова Королева», яку видавали в період недорозвиненого комунізму, а потім і в незалежних пострадянських республіках, має досить мало від свого оригіналу, написаного Гансом-Христіаном Андерсеном.

 

Снігову Королеву Андерсен не вигадав. Для північних народів вона справді існує – важається володаркою зими та смерті. Щоправда, під іншими іменами – Снігова Відьма, Фея Криги, Крижана Діва. Познайомитися з цією дамою Андерсену довелося рано і за досить моторошних обставин – батько перед смертю сказав: «Ось іде Крижана Діва, вона прийшла по мене»…

 

При створенні казки обмежуватися одними міфами Андерсен не захотів, тим більше, він був щирим християнином і не міг не наповнити свою казку християнською символікою. Тому й вийшла з-під його пера казка-синтез.

 

Писалася «Снігова Королева» для збірок «Казки, розказані для дітей», які Андерсен видавав із травня 1835 року. Точніше, так називалися лише дві перші збірки, наступні мали аскетичнішу назву – «Казки». Реакція на вихід «Королеви» була далеко не позитивною – на Андерсена посипалася критика та скептицизм. Його звинувачували у надмірній легковажності тексту та недостатній повчальності для дітей. Не подобався критикам стиль, у якому було забагато експериментів та новаторства, а особливої радості додала їм вічна андерсенівська проблема – помилки у правописі. Але були серед сучасників і далекоглядніші. Наприклад, фізик Естрад якось сказав майже зацькованому автору: «Ось побачите, …казки зроблять Ваше ім’я безсмертним».

 

Незабаром пророцтво почало збуватися. Андер­сен зі своїми творами став знаменитий. А згодом на авансцену вийшли розумники-інтерпретатори. Найчастіше казку розглядали як збочений погляд божевільного автора на світ. Начебто Снігова Королева – ідеальна жінка, холодна та неприступна, Кай – сам автор, захоплений у полон жіночих чар, а Герда – теж ідеал, але позитивний, який прийде та врятує Андерсена-Кая, принісши тепло та радість у його серце. Особлива увага приділялася замку Снігової Королеви – добре в ньому покопирсавшись, психоаналітики знайшли феєрверк комплексів, що гризли Андерсена, а літературознавці – початок тенденції, що найяскравіше розгорнулася в кафківському «Замку».

 

Радянські ідеологи одностайно визнали Андерсена за хорошого казкаря, але розсудили, як прадід Яльмара з «Оле-Лукойє»: «Я дуже вам вдячний, що ви розповідаєте хлопчику казки, але ви не повинні збочувати його світогляд». З метою дотримання офіційної державної ідеології й недопущення негативного впливу на маленьких радянських громадян деякі частини оригінального тексту змінювалися на інші (більш правильні), а окремі викидалися зовсім.

 

«Снігова Королева» не виняток: хитросплетіння сюжету стали дуже дивними, а головний задум казки – протиставлення темних сил (холоду та смерті) та добрих сил (християнської любові та тепла) – пішов туди ж, куди й усі богословські послання Андерсена, – у кошик для сміття.

 

У результаті цих цензорських дій деякі епізоди казки перестали бути цікавими, а інші стали зовсім незрозумілими. Особливо це стосується сцени, коли Герда перед палацом Снігової Королеви зустрічається зі сніговим військом. Багато хто ламав собі голову, як же маленькій дівчинці пощастило потрапити в палац? В Андерсена ж усе досить гармонійно – Герда читає «Отче наш», з неба спускаються янголи, і снігове військо відступає.

 

Не відставали від видавців інтерпретатори кінематографічні. Якщо радянські книжки про Снігову Королеву – це переспівування Андерсена, то радянські фільми – це переспівування вже радянських книжок. Цікаво, що сказав би Андерсен, якби подивився на російськомовні варіанти своїх героїв?

 

Справа аж ніяк не змінилася після «перепрофілювання» державної ідеології – видавці пострадянського простору не поспішали відходити від радянських канонів… Але зараз ситуацією в Україні можемо похвалитися. Уже маємо два видання «невикривленої» «Снігової Королеви»: спочатку­ «­А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», а потім і «Школа» вирішили зламати ці тенденції і представили на суд читачів переклади, які справді не відходять від оригіналу.

 

 

Євген Боженко