Померла Людина

Повідомлення про смерть Павла Загребельного рясніють званнями та посадами – лауреат, голова, герой.

Але не звання роблять людину.

Нам пощастило познайомитися з Павлом Архиповичем десять років тому і, слово честі, ми тільки зараз розуміємо, ким він був насправді.

1997 рік. Ми – ніхто. Два д’Артаньяни, які приїхали здобувати Київ. За плечима – одна-єдина геніальна, проте ще не видана книжка і сто тисяч тон нахабства.

Ми тоді вигадали, що в України має бути своє “чтиво”, тобто гостросюжетна література своєю мовою і спробували втілити це у вигляді конкурсу “Золотий Бабай”.

На голову журі з чисто провінційним нахабством вирішили запросити живого класика – Павла Загребельного. Підстави? Жодних. Ми міркували так – якщо він пошле нас подалі, ми нічого не загубимо, зате, якщо погодиться…

Досі не можемо отямитися від того, що Павло Архипович не тільки став розмовляти з нами, але й взявся очолити нашу аферу, мало того – він чесно прочитав усі романи-фіналісти, вгадав засекречене кодом ім’я переможця – Василя Шкляра, бо впізнав за стилем, проте жодним словом не лобіював його і взагалі більш схилявся до того, щоб вислухати думку колег.
Коли Павло Архипович у Золотих воротах вручав переможцю бронзову статуетку, а потім з задоволенням позував у вигляді того самого Бабая перед камерами, ми просто очам своїм не вірили.

Згадується, як під час церемонії нагородження переможців другого конкурсу він разом з колегами тримався за руки, уявляючи образ кролика, і яке задоволення було на його обличчі, коли кролик таки матеріалізувався.

Він вмів радіти щиро, як дитина.

Він завжди був щирим і приязним. Він не ховався від людей за званнями та нагородами.
Маючи кілька нагод для зустрічі з ним, ми переконалися, що Павло Архипович постійно в курсі усіх літературних новинок. Він читав усе, що з’являлося на ринку. Він був абсолютно адекватним у оцінках – без знижок на вік та радянський досвід. Він залишався людиною, хоч і справді був лауреатом, героєм та головою.

До усіх звань Павла Загребельного від себе можемо додати ще одне “Голова журі першого українського конкурсу гостросюжетної літератур Золотий Бабай”. Воно для нас є найважливішим.

І ті кілька добрих слів, які він сказав про нашу першу книжку “Кобзар 2000”.

Лауреатів багато. Людей мало. А Павло Загребельний був Людиною.

Вічна пам’ять і вічний спокій Вам, Павле Архиповичу!

Ми теж спробуємо залишитися людьми.

Брати Капранови