“Заздрю”, – есемеснув Курков.

Це сталося. Українські письменники відмили свої тіла і душі у святій воді Йордану-Дніпра. 19 січня, як і обіцялося, відбулася акція “Письменники в ополонці”, яка викликала велику цікавість преси – як телеканалів, так і друкованих ЗМІ. Випадкові купальщики та купальниці злякано озиралися на теле- і фотокамери, які юрмилися біля ополонки. Кожен відчував себе зіркою Голівуду – ніяк не менше, адже варто було взяти рушник та підійти до води, одразу з усіх боків лунали клацання фотоапаратів. Тільки дуже мужня (або навпаки – жіночна) людина могла зважитися на купання у такій атмосфері.

Однак ніхто (за винятком Бориса Гуменюка) не злякався. Гуменюк, до речі, теж не злякався, але купатися не став. Невеличка промова на початку, коментарі у підсумку – а чого іще бажати письменнику? Якби-то презентація книжки збирала стільки преси, га?

Отже попри скепсис, попри звинувачення у аморальності, які час від часу лунали (хоча що може бути аморального у стародавньому обряді?) українські письменники вкотре продемонстрували свою рішучість і єдність.

Учасник купань з 2004-го року, Андрій Курков, який мав прилетіти з Парижу о 10-30, на жаль, затримався з вильотом і мусив спостерігати здалеку за допомогою СМС-послуги. Отримавши докладний звіт про подію, він повідомив: “Заздрю”. Лаконічно і по суті, як годиться таланту. Подібне повідомлення міг написати кожен, хто не був цього дня у ополонці. І взагалі, скепсис, недовіра та гріхи минулого року пішли за водою, залишивши нам натхнення та свіжість.

Брати Капранови, Сергій Пантюк, Дмитро Стус, Дмитро Лазуткін, співробітники видавництва “Зелений Пес”, друзі та читачі, які разом занурилися у Дніпро, бажають усім приєднатися до процесу наступного року. Перемоги над кризою починаються з перемоги над собою.

Той, хто жодного разу не купався, не зрозуміє, що це таке. Отже, шановні, набирайтеся мужності та готуйтеся до наступного року.

А поки – невеличкий маніфест, який надихав учасників та гостей:

Купатися чи не купатись?

Ця сакральна проблема рано чи пізно постає перед кожним.

Що краще – залишити на своїй душі і тілі сліди минулих свят чи враз змити їх у ополонці та іти у новий творчий рік сповненим наснаги?

Чи нести на собі далі вантаж святкових гріхів, а чи одним махом позбутися їх?

Наші прадіди омивали свої тіла у цих священних водах.

Христос хрестився у річці саме цього дня, хоч це і не доведено істориками.

І саме сьогодні попи занурюють свої хрести у воду, набираючись у неї святості на цілий рік.

“Що робити?”
“Чи є ми тремтливими тварями, а чи все-таки маємо право?”

Відповідь на ці та інші класичні питання можна знайти тільки в ополонці.

Що дасть нам більший творчий поштовх, ніж перемога над собою?

Отже, купатися чи не купатись?

Кожен вирішує сам для себе, коли підходить до ополонки.

Редакція