Новий «Гаррі Поттер» на екранах – розв’язка вже близько!

КІНОМАНІЯ ДЛЯ КНИГОЇДІВ

Дванадцять видавництв, до яких Джоан Ролінґ подавала першу книгу з серії про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера, відмовилися друкувати її. А через рік восьмирічна дочка співробітника тринадцятого видавництва криком кричала, вимагаючи продовження першого розділу, що його вирішив протестувати на ній батько. Це врешті й принесло письменниці заповітне «ми вас надрукуємо». Зараз у світі видано вже понад 400 мільйонів книг про незвичайний чарівний світ, а «відмовникам» не лишається нічого, крім як кусати собі лікті. Письменниця з низів ураз стала мільярдеркою, а ми отримали насолоду від численних продовжень історії про малого чарівника. У 2002 році журнал «Book» визнав Гаррі Поттера 85-м серед ста найкращих вигаданих персонажів.

Про Поттера багато дискутують, зачіпаючи питання, де в книгах плагіат, де попса, де нездарність, де неймовірний талант, величезна робота тощо. Ми не будемо встрявати в цю суперечку. Шалена популярність у світі сказала своє слово – ці книги щонайменше варті уваги.

Дуже важко зробити екранізацію, що сподобалася б навіть не більшості, а принаймні багатьом глядачам. Адже книга – це не повний завершений світ зі звуком, картинкою, запахом тощо. Всі ці «прогалини»: обличчя, інтер’єр, найменші деталі – читач заповнює сам – і в цьому полягає особлива насолода від тексту. Тому, коли читачеві показують картинку, що ожила, він обурюється – мовляв, воно ж усе геть не таке! Чи багато з нас можуть згадати фільми за улюбленими книгами, що насправді сподобалися? Одиниці в кращому випадку. Саме тому екранізації доводиться оцінювати дещо поблажливіше, ніж хотілося б. Адже недоліків уникнути неможливо, а от масовий успіх – це вже показник якості.

У Поттеріані сім книг. Шість фільмів ми вже побачили – по одному на книгу. Режисери епопеї змінювалися: перші два фільми, найбільш дитячі (які і книги), знімав Кріс Коламбус, відомий своїми «затишними» дитячими фільмами; режисер третього фільму Альфонсо Куарон перетворив його ледь не на фільм жахів, тому, очевидно, наступний фільм уже знімав Майк Ньюелл; і нарешті, фільми за останніми трьома книгами взяв на себе Девід Єйтс. Отож, 19 листопада 2010 року на екрани світу вийшла нова, передостання серія епопеї про Поттера, культового хлопчика-мага, основою якої стала перша половина останньої, сьомої книги – «Гаррі Поттер і Дари Смерті».

З одного боку, поттероманів зараз же роздратував поділ однієї книги на два фільми, адже тут одразу спадає на думку: два фільми – це вдвічі більше грошей. Проте, з іншого боку, надто багато було вкладено у відео-епопею, щоб галопом промчати таку важливу (і найтовщу) книгу циклу, яка має розплутати нарешті всі клубки.

У завершальній книзі – «Гаррі Поттер і Дари Смерті» – Ролінґ відійшла від стандартного вже обмеження дії одним навчальним роком. Так, якщо в попередніх книгах усе починалося з останніх днів літа, потім ішов навчальний рік, під час якого відбувалося нагромадження знаків і загроз, і, нарешті, – вирішальна битва (у 5-ти з 6-ти випадків – із Волдермортом) в час, близький до фінальних іспитів, то тепер Гаррі та його вірні друзі Рон і Герміона кидають школу на останньому курсі, щоб знайти горокракси – частинки душі Волдеморта. Темний Лорд розділив свою душу за допомогою надзвичайного зла у сподіванні, що тепер ніколи не помре, бо ці частинки буде надійно сховано. Проте Гаррі з друзями віддають усі свої сили для того, аби зашкодити Волдемортові. Нові місця, нові персонажі – сюжет стає все більш неочікуваним…

Величезним козирем, особливістю, серцем і духом Поттеріани є дуже затишна атмосфера вигаданого світу. Реальність, у якій задумливі домогосподарки примушують речі самостійно прибирати в домі, а для навчання потрібні рукавички з драконової шкіри (а то ще перетвориш руки на мацаки чи й того гірше!) – чудово заспокоює у час учнівської депресії. Тому, коли йдеш на один із фільмів про Гаррі Поттера, мрієш саме про це – випасти з нашого повсякдення у той надзвичайний світ і пожити в ньому цілісінькі 2 з хвостиком години. Однак велика проблема фільмів, знятих за відповідними книгами, полягає якраз у їхній атмосфері – нею безжально нехтують на користь екшену й містичності, перевірених голлівудських здобувачів грошей. Складається враження, що герої живуть у темному, похмурому світі, який тільки частинками, окремими закутками, будиночками є затишним. Але ж атмосфера цього незвичайного, справді казкового, не в затертому значенні цього слова, світу жива на кожній сторінці книг, навіть у найпохмуріші часи й під час найважчих випробувань.

Кріс Коламбус зміг наблизитися до оригінального духу романів Ролінґ у першому та другому фільмах, він зрозумів цю затишну чарівну психологію дитячої книжки, проте наступні режисери вирішили нею пожертвувати, зважаючи, певно, на те, що книги стають дедалі похмурішими. Гаррі росте – й ростуть його проблеми: Темний Лорд набирає сил, вороги сильнішають, втрати стають дедалі важчими. Голлівудська похмурість сьомого фільму з одного боку й похмурість останньої книги з іншого врешті узгодили свої вектори, тому можна сказати, що сеанс втечі від нашої реальності у новому фільмі за своїм духом добряче наближений до того, який задумала авторка.

Іншою визначальною рисою книг Ролінґ і проблемою їх екранізації є автентичний гумор. Книги наскрізь просякнуті гумором, який рятує героїв від того, щоб остаточно скласти лапки й віддатися дементорам – істотам, що викликають смертельну депресію і навіть висмоктують душу. Ні, книга не є комедією, гуморескою, проте її іскрою, родзинкою є репліки персонажів, котрі раз у раз примушують усміхатися – навіть у найпохмуріші часи. Гумор Ролінґ не заїжджений, не бурлескний, він особливий і гострий, тому фільми багато втрачають у тому, що нехтують ним. Глядачу стає прикро – навіщо замінювати улюблені репліки з книги безликими штампами, які більше личили б супермену, бетмену чи іншому стандартному героєві; навіщо забирати у персонажів їхні обличчя – адже почуття гумору характеризує людину неабияк…

Екранізуючи вже навіть не цілу книгу, а її половину, творці фільму все ж таки трохи заощадили на розплутуванні клубків: вони просто вирізали деякі деталі, тому глядачі, не знайомі з книгою, можуть не збагнути причини того чи іншого різкого повороту. Складається враження, що Гаррі та його друзям просто постійно щастить, коли вони заходять у глухий кут. Звісно, це нормально, коли люди, які добре знають сюжет, можуть пропустити очевидні для них деталі, переказуючи текст іншим, проте з таким великим бюджетом можна було б найняти групу з кількох необізнаних глядачів, які вчасно поставили б питання «а як так вийшло?».

Порадував той факт, що після всіх перипетій український дубляж і надалі успішно існує. Він якісний і ненав’язливий, кращий, ніж у попередніх фільмах, хоча голос головного злого персонажа – Волдеморта – іноді лунав нуднувато: не надто злісно, не надто жорстко – ніби говорить не найлютіша в світі істота, а просто україномовний шеф корпорації, який полюбляє не дуже вживані, зате суто українські слова.

Окремо хочеться відзначити мультфільм за давньою чарівною казкою, яку читає Герміона. Надзвичайно цікавий і своєрідний стиль анімації, який, попри свою специфіку, так добре вписується в канву сюжету, що за нього можна пробачити багато дрібних огріхів. Він не тільки не розриває візуальної картинки, але й дуже вдало вплітає, виправляє всі «недовкладення» атмосфери й сюжету, за що творці отримують тверду п’ятірку з плюсом.

Радує також те, що останні фільми явно наближаються до тексту книги, а не є просто варіаціями на тему. Фанати писаного Поттера впізнаватимуть саму книгу постійно. Сьомий фільм справді дуже близький до тексту. А це вже має стати запорукою успіху – адже про тріумф книги знають усі.

На завершення ж хочеться зазначити, що незважаючи на попередню критику, фільм «Гаррі Поттер і Дари Смерті. Частина 1» можна безумовно назвати успіхом його творців. Фанати Поттеріани отримають нове занурення в улюблений світ, оцінять гру акторів, які потроху з дітей виросли у молодих людей, традиційно будуть вражені спецефектами, а у фіналі стрічки, звісно ж, обуряться – знову на найцікавішому обірвали!

Софія Мамчич