Мова як фактор безпеки держави

Радіо Свобода у бібліотеці Антоновичів у Києво-Могилянській академії провело круглий стіл «Мова як фактор безпеки держави». У ньому взяли участь провідні науковці, письменники та журналісти. Йшлося про необхідність збереження української мови як державної, а також про мовні процеси в Україні загалом. Науковці наголошували на гостроті мовного питання, а також на тому, що нинішня влада здійснює в Україні русифікацію.

Директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко стверджує, що зараз влада формує таку ситуацію, коли опір нації, відстоювання її ідеалів значно знижується. Фактично, це шлях до втрати українськості та української держави.

«Ми час від часу говоримо про українську мову з позиції, що вона гине. Але не українська мова гине, а ми гинемо через безмовність. Нація гине через безкультурність, ми втрачаємо себе. І як наслідок – пониження статусу української мови та її суспільної функції», – наголошує Павло Гриценко.

Так гостро проблема мовного питання в Україні постає через відсутність солідарності, тобто об’єднання всіх патріотичних українських сил, упевнена соціолінгвіст, професор НаУКМа Лариса Масенко.

«Тому нам треба нарощувати сферу культури, нарощувати суспільний опір, адже чим масовішими будуть виступи, тим реальніше буде відвоювати простір свободи», – зазначає вона.

Завідувач відділу філософії культури Інституту філософії імені Сковороди НАНУ, професор Євген Бистрицький заявив: ми не маємо права відмовлятися від українськості, адже лише самі українці здатні вирішити мовну проблему.

«Ми пишемо тексти українською, викладаємо українською, робимо переклади українською, думаємо українською. Якщо ми будемо краще думати, краще писати, ніж ті, хто пише і думає російською, ми переможемо. І це буде не стільки революційний, скільки природно історичний процес, який потребує тривалої праці», – зауважує Євген Бистрицький.

Мова є динамічною системою, тому вона повинна розвиватися, мають створюватися нові українські діалекти, соціалекти, які б стосувалися різних сфер життя, зазначає завідувач відділу теорії літератури, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук Тамара Гундорова.

«В Україні здавна існує мова приватна і мова публічна, – каже вона. – Зараз мовою публічною для багатьох є українська, а от мовою приватною, мовою сім’ї, навіть для тих, хто виступає на захист української, дуже часто є російська мова. Це така своєрідна шизофренія, що властива постколоніальним країнам».

Доцент кафедри української літератури та шевченкознавства Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук Галина Усатенко впевнена, що нині двомовність на українському телебаченні має більше негативів, ніж позитивів.

«З одного боку, ніби непогано. Адже українська мова входить у побутовий вжиток та вжиток масової культури. А з іншого боку – по-перше, все ті ж елементи своєрідної шизофренії, бо потрібно мати у собі дуже потужний стрижень, щоб не рефлексувати з приводу такої двомовності. І, по-друге, такий білінгвізм абсолютно позбавляє розуміння себе самого, коли випробується своя мова на інших людях», – наголошує Галина Усатенко.

Журналіст Радіо Свобода, модератор круглого столу Ірина Штогрін, цитуючи останній роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшего», зазначила, що основний заклик до всіх українців, які письменниця озвучила на презентації книги, полягав у тому, що нам треба позбавитися ілюзій.

«Простраційні патріоти, які застрягли в іншому часі, вони думали, що Українська держава – це коли усі заговорять українською. Дніпропетровськ перейменують у Січеслав, а президента оберуть почесним гетьманом і т.д. А опинилися у реальному часі. І сіли маком», – наголосила Ліна Костенко.

Говорячи про  щирість та справжність українців, варто згадати й про глибоку кореневу систему, упевнений письменник, публіцист, доктор філософії Євген Сверстюк.

«Ніякі телеканали не змінять цієї глибокої кореневої системи, попри те, що вони творять своєрідну шизофренію, – каже він. – Те, що закладено у глибокому корінні, це кожна здорова, талановита людина розвиватиме. І буде відчувати, що її покликання – це відчути свою справжність, свій корінь і виявляти це у своїй поведінці».

Наприкінці круглого столу журналіст Віталій Портніков висловив думку, що смерть будь-якої мови – це як смерть будь-якої людини. Це  трагедія для людства.

«Коли є можливість зберегти і мову, і державність (адже є багато прикладів, коли держави поступалися мовою на користь державності), потрібно робити усе, щоб зберегти і те, й інше, шукаючи шляхів такого збереження. Українці, на щастя, зараз перебувають у такій ситуації, коли вони можуть зберегти і те, й інше», –  зазначив Віталій Портніков.