Дракула: кровожерлива жертва чорного піару

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕРСОНАЖ

Мабуть, немає у світі літературного героя, знаменитішого за Дракулу, – з легкої руки Брема Стокера, автора роману про трансильванського вампіра, цей персонаж зробився культовим. Що там казати, коли кількість лише кіноінтерпретацій твору перевалила вже за шість десятків – а якщо додати усі фільми, де Дракула з’являється як персонаж, а також переспіви та наслідування, то й за півтори сотні. Колишній господар Валахії став героєм комп’ютерних ігор, безлічі театральних постановок, картин, скульптур, ба навіть сорт орхідей названо на його честь! Ціла туристична галузь Румунії годується сьогодні з міфу про свого земляка, не кажучи вже про численних сценаристів, акторів та режисерів, яких він забезпечив роботою на багато років вперед.

Ким же насправді був легендарний Влад Цепеш, він же Дракула, і чому саме його образ став джерелом натхнення для цілих поколінь?

Тиранія Влада Дракули

Бодай побіжний погляд на життєпис Влада ІІІ (Цепеша) викликає дивне враження – різні джерела суперечать одне одному не тільки у деталях, але й у дуже значущих відомостях, наприклад, у версії загибелі Дракули. Воно й не дивно, якщо врахувати, що з часів його правління минуло півтисячоліття. Влад ІІІ народився близько 1431 року у трансильванському місті Сігішоарі. Батько Влада, Влад ІІ, був воєводою Валахії, що знаходилася у васальній залежності від Османської імперії. А турецький султан задля гарантії вірності васалів полюбляв брати у заручники їхніх синів. Саме тому своє дитинство Влад-молодший провів у почесному турецькому полоні.

Своє прізвисько «Дракула» (рум. – Drăculea, тобто дракон) Влад успадкував від батька – члена лицарського ордена Дракона. Зображення дракона супроводжувало його скрізь – від медальйона, що носив на грудях батько, до монет, які він карбував, і навіть фресок на стінах. Цікаво, що в сучасній румунській мові слово «дракул» означає «чорт» – але складно сказати, чи це значення з’явилося як наслідок відповідної репутації Влада Цепеша, чи навпаки.

Друге своє прізвисько – Цепеш – Влад ІІІ заслужив абсолютно самостійно. Слово ţeapă [ця́пе] румунською означає «паля» – саме цей засіб господар Валахії полюбляв використовувати для розправи з ворогами. «Саджач на палю», Цепеш не визнавав довгих церемоній чи тривалих судових процесів. Утім, часи тоді були суворі.

Власне, своїм образом кровожерного маніяка Влад Дракула зобов’язаний одному-єдиному документу – німецьким хронікам невідомого автора, що були надруковані 1463 року. Саме там детально описуються різноманітні способи страт людей на палях, з яких Дракула буцімто вибудовував цілий «тетрис», безпрецедентна жорстокість щодо бояр (головних опонентів правителя Валахії), знищення старців, циган, невірних коханок тощо. І саме там змальовано неймовірні картини сніданків Дракули між мертвих тіл та помираючих на палях ворогів.

Утім, історики сходяться на думці, що цей документ – не що інше, як прояв «чорного піару» півтисячолітньої давнини. Король Угорщини в такий спосіб спробував виправдатися за безпричинний арешт Влада Цепеша, а заразом замилити очі римському папі, у якого взяв велику суму грошей на організацію хрестового походу. З походом чомусь «не склалося», гроші десь поділися, зате викрили справжнісінького слугу Сатани.

Так само викликають сумніви популярні серед аматорів історії відомості про те, що за шість років свого володарювання Дракула знищив 100 тисяч своїх підданих.

За що ж він отримав прізвисько Цепеш? Швидше за все, причини для цього були – наприклад, знаменитий каральний похід у Трансильванію, де почався заколот проти законного правителя. Міста-заколотники Брашов та Себен було взято штурмом, а інтриганів посаджено на палі.

Візантійські та російські хроніки відгукуються про Цепеша як про мудрого та могутнього володаря. Втім, тут виникає підозра у співчутті православному правителю (Влад ІІІ був православним і прийняв католицтво тільки під впливом  угорських королів). Ну а щодо жорстокості – нагадаємо, що в той час на московському троні сидів Іван ІІІ, онук якого – Іван IV – отримав прізвисько Грозний приблизно за те саме, за що Цепеш – своє. Тільки в Росії віддавали перевагу колесуванню, а не саджанню на палі.

Однак повернімося до історичних фактів. Після вбивства батька Влада ІІ і його старшого сина турки посадили на трон 17-річного Влада ІІІ і невдовзі пожалкували про це – адже в того не було дітей і не було кого брати у заручники. Саме тому Влад Дракула став одним із головних ворогів Османської імперії. Щоправда, не тільки турки копали під Валаського господаря – угорський король «наїхав» на нього так, що хлопцеві довелося тікати до Молдови. Потім знову була втеча й поневіряння в компанії двоюрідного брата Штефана чел Маре (того самого Штефана Великого, пам’ятник якому стоїть серед Кишинева). Вдруге Дракула зійшов на престол 1456-го року за підтримки румунських бояр, і тут-таки став проводити незалежну державну політику. Перш за все він відрядив військо і посадив на молдавський трон брата Штефана. А 1461-го взагалі відмовився платити данину туркам, і коли вони прислали каральну експедицію, розгромив 30-тисячне військо на чолі з султаном Мехмедом ІІ у результаті знаменитої «Нічної атаки».

Щоправда, тут Влада III знову зрадив угорський король, який злякався гніву Порти, а тому заарештував Цепеша та посадив до в’язниці на довгі 12 років. Саме це ув’язнення стало причиною появи «чорного піару» і – так чи інакше – породило образ Дракули-вампіра, що захопив уяву людей на довгі роки.

Втретє господарем Валахії Цепеш став у 1476 році, тепер уже зовсім ненадовго – за два місяці він загинув у бою з турками поблизу Бухареста. Існують, проте, й інші версії смерті легендарного Дракули – від помилкового вбивства, коли його прийняли за турка, аж до найманих убивць, яких фінансували ті ж таки румунські бояри.

Брем Стокер породжує вампіра

Для початку треба зауважити, що Стокер – не перший літератор, що звернувся до суперечливого образу валаського правителя.

Бран - замок Дракули в Румунії

Ще в XV столітті про Дракулу написав поему Міхаель Бехайм, який 1460-го року жив при дворі угорського короля і може вважатися очевидцем подій. А одразу після смерті Влада ІІІ про нього була написана «Повість про мунтянського воєводу Дракулу», яка стала популярною навіть у Росії, оскільки була написана церковнослов’янською мовою, тодішньою офіційною у православній Румунії.

Тоді ж з’явилося багато народних легенд та переказів про Дракулу, які збереглися до наших днів у обробці відомого румунського казкаря Петре Іспіреску.

Саме ці джерела, певно, надихнули ірландського письменника Брема Стокера на написання свого воістину безсмертного роману «Вампір (граф Дракула)» у 1897-му році. Далека й загадкова Трансильванія, кровожерний правитель – фантазії Стокера було де розгулятися. Саме тому ми не знайдемо в романі жодного слова правди – ні історичної, ні психологічної. Популярна з часів «Франкенштейна» епістолярна форма викладу страшних історій дозволила Стокеру повністю зануритися у світ власних фантазій. Що з того, що його консультував відомий історик Армініус Вамбері? Помилки та відверті дурощі можна списати на особисту думку ліричного героя. А самого історика – використати як прототип для одного з персонажів – Абрахама Ван Гельсинга, постаті з цікавою мистецькою долею. Так само граф Дракула у Стокера не має жодного стосунку до справжнього Влада Цепеша. Історичний Дракула – високий на зріст і неймовірно сильний чоловік, від гіпнотичного погляду якого кров холоне в жилах. А вигаданий трансільванський граф – уособлення чистого зла, пекла і диявола, тоді як сама Трансільванія овіяна містикою, готичним жахом, який і до сьогодні приваблює туристів.

Після переробки літописних історій Стокер здійснив повну і найпотужнішу трансформацію образу реальної історичної постаті господаря Валахії. Завдяки йому нині при слові «Дракула» у людей виникає чітка асоціація з вампірами та різноманітними силами зла. Жителі Румунії, звісно, не дуже раді такому сприйняттю свого національного героя, проте охоче рахують грошики від сотень тисяч туристів. Звісно, екскурсоводи намагаються пояснити, як воно було насправді, але хіба ж можна перебороти Голлівуд?

Дракула: перезавантаження

Образ Дракули, створений Стокером, продовжує своє життя як головний чи другорядний персонаж у книжках Джина Калогрідіса, Якова Ушакова, Енн Райс та багатьох інших письменників. В основному Дракула став популярним у «жахливчиках», містичних триллерах і так званих вампірських романах на кшталт «Сутінків». Дракулу, подібно до Агасфера чи Дона Жуана, можна сміливо назвати вічним образом у літературі та кінематографі.

Існує більше 150 фільмів із цим персонажем, знятих на основі різних сюжетів. Найвизначнішим з них є, звісно, перша екранізація – «Дракула» з Бела Лугоші у головній ролі. Хоча й до неї були спроби російського, німецького, угорського кінематографу в 20-х роках ХІХ століття, але вони стали провальними або ж стрічки не збереглись.

1992 року Френсіс Форд Кополла поєднує в своєму «Дракулі Брема Стокера» канонічного літературного персонажа з історичною постаттю. А у фільмі «Дракула-2000» прототипом «верховного і найстарішого вампіра» стає вже не володар Валаський, а сам Іуда Іскаріот.

Можна з упевненістю сказати, що таке докорінне переосмислення цього персонажа не є останнім. Дракула й надалі буде відроджуватися на сторінках романів, в епізодах кінострічок та обростатиме все новими легендами. Але, очевидно, така вже в нього доля…

Тетяна Шелепко