Чортівня на хуторі поблизу Диканьки

Бувають такі книги, про які сміливо можна сказати, що не автор їх написав, а вони створили автора самі. Збірка повістей «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» не тільки стала першим серйозним і успішним твором Гоголя, але ще й перевернула з ніг на голову світогляд письменника, раз і назавжди змінивши його долю. Більше того, що уважніше продивляєшся історію створення «Вечорів…», то сильнішою стає думка, що зовсім не без допомоги нечистої писався цей твір…

До  «Вечорів…»  Гоголь  майже  нічого не написав. Точніше, писав, але ці твори до рангу літератури не дотягували. Одна лише поема «Ганс Кюхельґартен» чого варта: її навіть не критикували — із неї сміялися. Дійшло до того, що автор мусив скуповувати всі екземпляри свого «шедевру» й палити в пічці. Та сама доля безвісності спіткала й інші ранні роботи Гоголя — з великої кількості писаної ним прози, поезії та сатири збереглися тільки назви, та й то не всі.

 

А  потім  наче  вибухнуло:  «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала» — перша повість «Вечорів…» — вийшла в журналі «Отечественные записки» всього за рік після провалу із «Гансом…». Як відразу після романтизованих та «згерманізованих» віршів середньої якості міг з’явитися шедевр, пояснити дуже важко. Майже так само важко, як і раціонально витлумачити загадкову поїздку Гоголя за кордон і майже моментальне повернення назад до Петербурга. Сам Микола Васильович пояснював це потім або якимось таємничим коханням, або тим, що «Бог вказав йому шлях в чужі землі». Біографи вплітали «втечу від самого себе» та «пошук справи життя».

 

Що ж відбувалося з Гоголем насправді, не може сказати ніхто. Але факт залишається фактом — повернувшись до Росії, він одразу почав штурмувати матір проханнями висилати йому розповіді про українські традиції та різноманітні таємничі сили, що живуть в українських селах. А коли все це об’єдналося в «Басаврюку…», успіх був просто неймовірним — автор із категорії невідомих літераторів негайно перейшов до рангу маститих письменників.

 

Причому інші повісті «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Гоголь писав із неймовірною швидкістю — якщо до цього він відволікався на державну службу та навчання, то тепер буквально за півроку видає «Сорочинський ярмарок» та «Травневу ніч». І ще за рік — решту повістей збірки.
Уперше в повному обсязі «Вечори на хуторі…» постали перед читачами 1931 року. І не тільки встановили «рекорд продажів», але й зробили просто феноменальну справу — вся верхівка російського суспільства, що до того із неприхованою огидою дивилася на «Малоросію» та на «малороські обичаї», тепер мліла й від українського села, і від українських традицій, і взагалі від усього українського. Якщо якась традиційно українська нечиста сила взяла Гоголя в полон, щоб через нього розказати про своє існування, то це вийшло в неї більш ніж вдало.

 

Настільки вдало, що популярність і зацікавленість «Вечорами на хуторі поблизу Диканьки» не зменшувалася навіть у часи тотального атеїстично-русифікованого радянського су­спільства. Тож виникає підозра, що справа тут не тільки в масовій захопленості літературним талантом Гоголя, і що без нечистої сили тут таки не обійшлося.

 

Причому в подальшому використанні текстів Гоголя та підтриманні загальної зацікавленості ними нечиста сила виявилася досить вибірковою. Не дуже вона любить, коли, наприклад, за екранізацію повісті «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» беруться не зовсім достойні люди. Останній телевізійний варіант (однойменний мюзикл) став для деяких його учасників справжнім жахом. Один попсовий співак, який виконував роль чорта, навіки зарікся грати нечисту силу — то нога під час зйомок зламається, то страшна якась хвороба нападе. Проте екранізації радянських часів повістей «Травнева ніч» та власне «Вечори…», здається, чортівні припали до смаку. Адже фактів нещасних випадків під час зйомок не зафіксовано, та й незгасаюча популярність кінофільмів наштовхує на думку про прихильність нечистого. Може, саме чорти «спонсорували» їх створення?..

 

Але навіть якщо які-небудь чорти й приклали свої копитця до створення збірки повістей «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» й до їхньої незгасаючої популярності, то це означає тільки те, що треба сказати панам чортякам дружнє «спасибі». Ну, і Гоголю, звичайно ж, бо без його таланту навряд чи якась нечиста сила змогла б хоч щось зробити.
ЄВГЕН Боженко

Євген БОЖЕНКО