ЕКЗІСТЕНЦІЯ ФАКІН-АКИНА. Майстер-клас поезії від доктора Трепанатора

Вітаю вас, шановне товариство! Давненько, давненько ми не бачилися! Знаєте, як воно буває: пошуки екзистенції, коли листя дерев втрачає потенцію, я один, і ти сама, роздираю душу, колупаюсь в носі, бо надходить осінь, а скоро зима…

Перепрошую, щось захопився віршуванням. Ні-ні, не подумайте, що я з’їхав із глузду. Все нормально. Старий добрий Трепанатор ще сповна розуму. Більше того – його розум прозорий, мов скло, і гострий, як лезо скальпеля.

Я і справді трохи вдарився – але не об стінку головою, як ви могли подумати. Я вдарився у поезію. Бо ж сказано – осінь. Дівчата одягаються, дерева роздягаються, і хочеться чогось прекрасного та ліричного. А що може бути ліричнішим, ніж поезія?

 

Отож зайшов я до книгарні і придбав кілька збірок сучасних українських поетів – слава Богу, такий товар тепер можна знайти. А вдома вмостився зручніше, налив келишок вина, як велів колись Омар Хайям,  і взявся смакувати першу книжечку… Потім другу. Потім третю. І стало мені дивно – наче книжки різні, а вірші схожі, більше того – складається враження, що вони просто кочують із однієї збірки до іншої.

Ну, думаю, перепив – але ж ні, келишок доброго вина не може призвести до такого результату. І тоді я зрозумів – в Україні завівся один страшенно талановитий поет, він пише достобіса віршів, а щоб колеги по цеху йому не заздрили, видає їх під різними псевдо.

 

Отже, наступного дня я вирішив таки дошукатися істини. І уявляєте: раптом з’ясувалося, що усі мої поети – таки справді різні люди. Більше того – вони відомі, деякі навіть знамениті: їх запрошують на фестивалі, у них беруть автографи, за ними бігають табуни прихильників та зграйки прихильниць… А я тут сиджу, нікуди мене не запрошують, не беруть в мене автографів, вже не кажучи про наявність прихильниць. От тоді я й вирішив стати поетом – а хто, скажіть мені, не прагне свого кавалку слави? (Хто скаже, що таки не прагне, – той брехун).

 

На філософському факультеті медичного училища, де я мав честь вчитися, існувало універсальне правило: роби як я. Отож, я і вирішив піти до слави битим шляхом, для початку опанувавши закони і правила сучасного віршування на прикладі більш знаменитих колег – часи змінюються, настає глобалізація, панує постмодернізм, ясно, що й у поезії відбуваються зміни. Опрацювавши кільканадцять збірок успішно видаваних поетів, я вивів свій рецепт створення правдивого сучасного вірша. А оскільки доктор Трепанатор – не жадібний, то він (себто я) може поділитися своїм відкриттям з усіма бажаючими.

 

По-перше, для написання сучасного вірша візьміть томик Еліота, до нього Шевченка, Бродського й Лорки — та викиньте усе це не смітник. Затямте, що у поезії не існує класиків, метрів та зразків. А якщо навіть існують, то не для вас. Справжній сучасний поет чхати хотів на літературну традицію. Він – творець нової реальності та її єдиний бог. Класиків треба ігнорувати, а якщо вдасться – стібати. Це єдине, на що вони заслуговують.

 

По-друге затямте головні табу сучасної поезії. Це ритм і рима. Пишіть вільно – що вільніше, то краще. Пам’ятайте, що ви творите ТЕКСТ, і якщо, не дай Боже, у ньому буде якийсь лад, з вас сміятимуться всі поетичні кури, тобто, пробачте, гуру. Не партеся,  відрізняючи верлібр від білого вірша, розбивайте текст на рядки за власним бажанням. Бо за силаботоніку в інтелігентному товаристві можна запросто отримати в дихало. І це правильно.

 

Забудьте про літературознавство. Справжній поет теорію й практику літератури вигадує власноруч: йому не обов’язково знати, чим відрізняється гіпербола від літоти, що таке олександрійський вірш, що таке макаронічна мова, і яка різниця між дактилем і хореєм.

 

Не забувайте демонструвати свій інтелект. Тут вам стане у пригоді словник іншомовних слів. Побільше дискурсу, екзистенції, перманентності, хронотопу й концептуальності. Окремо вітаються англійські слова та фрази. Коли не знаєте, як воно пишеться мовою Шекспіра – валяйте кирилицею, буде о’кей.
Майте на увазі, що розділові знаки застаріли ще раніше за силаботоніку. Прогресивні автори навіть власні імена пишуть з маленької літери – і нічого, піпл хаває.

 

По-п’яте (чи то вже по-десяте): не стримуйте себе, це шкідливо впливає на творчу душу. На вікні сидить муха, а вам хочеться спати? Так і пишіть. На вікні сидить муха / Я хочу спати / а муха не спить / Факін муха (як вам, га?)… Сучасний поет – не менестрель. Швидше акин. Отже, що бачите, про те й пишіть. Що не бачите, а відчуваєте – теж пишіть. Несправлені фізіологічні потреби – будь ласка, матюки – на ура.

 

По-передостаннє: інтригуйте читача. Пишіть якомога незрозуміліше, напускайте туману та драматизму. Наприклад: Пінгвінокрилі літаки летять у серце / в моїй кишені помира любов. Файно, нє?

 

І головне: не забувайте, що ви геній. Навіть якщо заздрі критики стверджуватимуть протилежне, не вірте їм. Хай спочатку спробують написати щось геніальне, а потім вже критикують, падлюки.

 

Ну от, ніби все, чи майже все. Старий добрий Трепанатор поділився чим міг. І якщо незабаром на поетичному обрії засяє кілька молодих зірок – знайте, це моя робота.

 

А падолист прекрасний, і мої шкарпетки просяться на волю / Прозорість архетипів у вікні / І десь далеко у червоному авто / Сидить блондинка…

 

Ой, перепрошую, знову мене понесло!..

Доктор Трепанатор