«ТИГРОЛОВИ» – ПОЕМА ВСЕПЕРЕМОЖНОГО ОПТИМІЗМУ

Хто б міг подумати, що звичайна фраза, кинута Іваном Багряним у розмові з письменником-прозаїком Аркадієм Любченком, так кардинально змінить життя автора «Тигроловів»? Напевно, навіть сам Багряний тому віри не мав, коли жартома повідомив товаришеві про намір написати не якусь там збірку новел, а роман або повість, та ще й експромтом, і виклав йому сюжет (точний сюжет «Тигроловів»). А якщо до того врахувати час написання повісті — листопад-грудень 1943 року, коли українським інтелігентам нічого доброго не світило ні з боку совєтів, ні зі сторони гестапо, — то пояснювати причину здивування було б зайвим.

 

Проте, певно, Багряний благополучно забув би про свій намір, якби не арешт гестапівцями вже згаданого Любченка та початок полювання на нього самого. Змушений переховуватися у випадкових знайомих у Моршині, письменник був цілковито відрізаним від світу. «Гарна кімнатка, гарне ліжко, писемний стіл, стільців аж три, гарна кафельна грубка з газовим опаленням і — тихий жах», — пояснював своє тогочасне становище Багряний. Ніби соломинкою для потопаючого стала згадка про обіцянку написати прозовий твір, а отже «втекти від усього цього жаху, заглушити настирливе і підле чигання смерти, втекти в інший світ! Подалі в життя. На недосяжну волю».

 

Письменникові нічого не доводилося вигадувати, адже «Тигролови» — повість автобіографічна. Так само, як і його головний герой, Багряний був засланий до таборів БАМЛАГу в 1932 році, втік звідтіля у 1936-му та переховувався між українцями Зеленого Клину на Далекому Сході…
Отож, економлячи кожен клаптик паперу, змінивши розмашистий почерк на скромніший, Іван Багряний зажив іншим життям. Тим, що вирувало на папері, списаному з обох боків, та ще й часом навхрест чи навскоси. Так що навіть самому авторові розібрати ті каракулі було подеколи складно. Багряний забув про сон та їжу. Жив, наче у камері самотнього ув’язнення, поки на допомогу не прийшов син його рятівника від гестапо — хлопчик трьох із половиною років. Тим часом, як письменник строчив свою невигадану історію, хлоп’я малювало на списаних аркушах «коники». Так вони пропрацювали у співавторстві 14 днів, аж доки повість не була завершена.

 

«Після закінчення праці дивний спокій опанував мене, вірніше, душевна зрівноваженість. Виходить, що я не тільки втік від гестапівських ловців, але (і це головне!) я втік від страху і вийшов зі стану імпасу. Я внутрішньо розгойдався, відродивши жадобу жити і віру в добро».

 

Ще близько 12 ночей знадобилося Багряному, аби розшифрувати та надрукувати новоспечену повість на друкарській машинці. Саме на той час «Українське видавництво» оголосило літературний конкурс, й Іван Багряний вирішив надіслати туди один із примірників рукопису. А другий, оскільки в успіх на конкурсі та й узагалі в можливість його проведення за таких умов не дуже вірив, надіслав до «Вечірньої години». Так і розпочалася епопея «Тигроловів». У 1944 році її було вперше надруковано у виданні «Вечірня година» під назвою «Звіролови». Здобувши першу нагороду на конкурсі, повість ось уже 62 роки не перестає зворушувати мільйони сердець вдячних читачів.

 

Повість зазнала численних перевидань. А 1994 року режисер Ростислав Синько зняв за мотивами «Тигроловів» однойменний фільм з Олегом Савкіним та Ольгою Сумською у головних ролях. І хоча відгуки глядачів стосовно екранізації охоплюють діапазон від «просто супер» до «якість бажає кращого», усі погляди сходяться на одному: книга «Тигролови» — взірець поеми всепереможного оптимізму.

 

Юлія ШЕРЕТЬКO