Робін Гуд — зарізяка в каптурі

Robin

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕРСОНАЖ

Робін Гуд – чоловічий ідеал не одного покоління романтиків, що багато разів екранізований світовим кінематографом та героїзований у комп’ютерних іграх. Цій легендарній постаті вдалося повторити подвиг короля Артура, вийшовши за рамки англійського фольклору і ставши цілою культурною реалією. Історики, котрі на цьому зуби з’їли, доводять, що всі прототипи Робіна Гуда нічого спільного не мали з образом, котрий закорінився у світовій літературі. Бо після ознайомлення з історичними документами, в яких ідеться про цю постать, хочеться як мінімум пригладити волосся, що стало дибки, і помити руки. Пограбування та вбивства всіх без розбору на лісовій дорозі, напади на мирне населення, зґвалтування жінок і дітей… Погодьтеся — не дуже героїчні вчинки для справжнього героя. Але не будемо чіпати історії.

Передусім ми знаємо Робіна Гуда (яке б ім’я не мав насправді цей герой) із літератури. Причому різночитання в трактуванні образу не спостерігається: всі автори вважають його шляхетним розбійником, несправедливо ображеним владою, який грабує багатіїв і роздає гроші бідним.
Якщо ж звернутися до семантики, то «hood» англійською означає відразу декілька головних уборів — башлик, каптур, очіпок, клобук, шолом (людський або кінський), себто те, що закриває й захищає голову. (Цікаво, що Робін Гуд і його супротивник сер Гай Гісборн носять головні убори, котрі в оригіналі називаються одним і тим же словом — каптур і лицарський шолом).
Проте «hood» має й переносне значення — приховувати (накрити каптуром). Крім того, воно спільнокореневе зі словами «hoodlum» — зарізяка, шибайголова (чесні люди каптуром обличчя не закривають); «hoodwink» — дурити (буквально — засліпити, натягнувши каптур). Тому прізвисько всебічно розкриває особистість його власника — Робін Гуд носить каптур, він щось приховує, він горлоріз і всіх обдурив. «Robin» означає пташку-вільшанку але ця версія не набула значного поширення. Набагато логічнішою видається класична версія «Rob in hood» — Роб (скорочення від Роберт) у каптурі. Утім, слово «rob» також означає грабіжник, а ймення Робінгуд (саме так, одним словом) мав один з історичних прототипів цього героя.
Різні прототипи Робіна Гуда жили в радіусі 200 миль від знаменитого Шервудського лісу протягом ХІІІ-XVІ століть. Уперше балади про Робіна (а їх налічується близько сорока) було записано ще в XIV столітті, що зумовило порівняно невелику варіативність сюжетів. Саме ці сюжети й лягли в основу довгого списку літературних творів – бодай якийсь із них та й потрапив до рук вам у дитинстві, чи не так?
Це могли бути ті самі балади – чи то збірник, упорядкований Френсісом Чайлдом (утім, навряд чи вам до рук міг потрапити цей раритет ХІХ століття), або російський переклад «Народні пісні, легенди і сказання про Робіна Гуда — шляхетного розбійника» за редакцією М. Уфімцева, виданий у Москві ще 1932 року, чи ж прозовий переказ тих самих балад, зроблений Ч. Вілсоном та Д. Макспедденом у чудовому українському перекладі, що неодноразово перевидавався.
Либонь, найбільший вклад у популяризацію постаті Робіна Гуда вніс сер Вальтер Скотт, вивівши його у своєму культовому романі «Айвенго». Після цього твору вже мало хто (крім прискіпливих істориків) сумнівається, що Робін Гуд був сучасником легендарного Річарда Левове Серце – проте перший прототип розбійника народився на ціле століття пізніше смерті короля.
Не міг не надихнутися такою цікавою постаттю Александр Дюма, тому з-під його пера вийшли «Робін Гуд — король розбійників» та «Робін Гуд у вигнанні». А що вже говорити про жінок-літераторів! Небагато знайдеться персонажів, яких жінки описували у своїх творах так охоче. Це Меделайн Сіммонс зі своїм літературним дебютом «Меч і Райдуга», Діана Кінг із «Робіном Гудом проти шерифа», Ескот Лінн із «Робіном Гудом і його веселими друзями», Софія Радзієвська з «Тисячолітньою ніччю», Ірина Токмакова та багато інших.
Доклавши певних зусиль, можна також знайти «Велике кохання Робіна Гуда» —  незакінчений твір актора та письменника Леоніда Філатова, що все-таки побачив світ, та «Робіна Гуда» Михайла Гершензона – останній автор усім своїм життям показав, що писати про шляхетного розбійника, не маючи у власному серці шляхетності, неможливо. Працюючи під час Другої світової військовим перекладачем (тобто людиною не особливо мілітарною), він, коли був убитий командир батальйону, вибіг наперед, підняв револьвер і вигукнув: «Уперед, за мною!» І солдати пішли за ним. Гершензон загинув, але встиг написати дружині слова про те, що він щасливий, адже знайшов гідну смерть. Хіба не по-робінгудівськи?
А от цікаво, що би сказав сам історичний Робін Гуд – ким би не був його головний прототип, – якби почитав те, що про нього написали літератори-нащадки? Чи посміявся б із письменницької наївності, чи, навпаки, пройнявся б романтичними ідеями й сам спробував би стати схожим на образ, який із нього списали? Хтозна… Літературний Робін Гуд уже давно зажив власним життям, не переймаючись  подібністю до прототипу. І саме на його прикладі виростають нові покоління романтиків.

Наталка Гай