“Ловець у житі” – книга, яка вбила Джона Леннона?

Можна написати цілу книжку про обмеженість редакторів, які примудрялися відхилити рукописи майбутніх бестселерів. На кількох таких наштовхнувся й Джером Девід Селінджер, пропонуючи в 1951 році до друку свого знаменитого «Ловця у житі» (він же «Над прірвою у житі»). Редакція журналу «Нью-Йоркер» заявила, що автор хвалькуватий і претензійний – не розповідає історію, а демонструє, який він розумник. У видавництві «Гаркурт Брейс» поскаржилися, що не розуміють: то головний герой божевільний чи ні? Лише в третій редакції рукопис без жодних зауважень прийняли. І продали вже понад 60 мільйоніпримірників. Проте суперечки довкола роману точаться дотепер. Що це: книжка, яка стала голосом цілого покоління, чи книжка, що підриває моральність? Книжка, яка допомагає підліткам знайти себе, чи причина вбивства Джона Леннона?..

 

 

Одразу ж після публікації «Ловець» потрапив у вир суперечок. Це й не дивно: американські п’ятдесяті – час тріумфу консерваторів. Творові закидали надмір сексу й нецензурної лексики, обурювалися сценами, де герой, Голден Колфілд, глушить алкоголь і зустрічається з повією (при цьому недоброзичливці зумисне не звертали уваги на епізоди, в яких Голден витирає матюки зі стіни школи та історичного музею, щоб їх не бачили діти!) Деяким християнам видалося блюзнірським зловживання словом goddamn («клятий», «чортів»), яке – підрахували ж! – трапляється в книжці 255 разів, тобто майже на кожній сторінці.

 

Проте вже за якихось десять років Голден Колфілд став символом для цілого покоління. У
шістдесятих Америка остаточно усвідомила, що не розуміє своїх дітей. У країні – економічне піднесення, після Великої депресії батьки дякують Богові за сите стабільне життя. А дітям уже не досить матеріальної забезпеченості й боротьби за посади у великих корпораціях. Вони чимось незадоволені, чогось шукають. Вони вибирають рок_н_рол, марихуану та вільне кохання, а з книжок – «Ловця у житі» Селінджера та «На дорозі» Керуака. Відтоді кожне нове покоління підлітків отримує від батьків ці книжки з ненав’язливою порадою прочитати. Знову й знову тінейджери впізнають у Голдені себе.
І популярність роману не спадає.

 

Та неймовірно, що Селінджер і в наш час декого все ще дратує. Американська асоціація бібліотекарів уже тривалий час відстежує виступи громадських організацій та окремих осіб, що вимагають заборонити певні книжки. Чи принаймні вилучити їх зі шкільних бібліотек. Так от, «Ловець» посів 13─те місце у списку 100 творів, що найчастіше зазнавали атак у дев’яностих роках! Претензії за п’ятдесят років не надто змінилися – все той самий «підрив моральності». Одначе тепер ще й злостиво пригадують, що «Ловця у житі» назвав важливою для себе книжкою сумнозвісний Марк Чепмен – убивця Джона Леннона. Він часто порівнював себе з Голденом і навіть мав роман при собі під час арешту. Ходять чутки й про те, що книжкою захоплювався Джон Гінклі─молодший – найманець, який у 1981 році здійснив замах на Рональда Рейгана. Та хіба несе відповідальність автор за те, як викривлюється його текст у головах неадекватних людей? Тому незважаючи на всю критику, роман залишається однією з книжок, які в Америці найчастіше включають… до шкільних програм (уявляєте собі вивчення, наприклад, Жадана в 11-му класі?!) Хоча й ходять анекдоти про вчителів, що вимагають від учнів замінювати сленг «нормальними» словами, якщо текст читається на уроках вголос.

 

Зрозуміло, «Ловець у житі» став хітом не лише в Америці. Цікаво, як змінювалися назви
роману під час перекладу. Скажімо, французький варіант – дуже поетичний: «Той хто ловить серця». Нідерландський – «Рятівник дітей із Нью-Йорка». Данці назвали переклад «Проклята молодь», а норвежці вирішили, що гарно звучатиме «Криза спасителя».Українці тут вирішили нічого не вигадувати й зробили кальку з російського варіанту – «Над прірвою в житі» (переклад Олекси Логвиненка). Окрім численних перекладів, роман викликав і хвилю наслідувань. Скажімо, версією «Ловця» для дівчат охрестили роман «Надтріснутий дзвін» Сильвії Платт – геніальної депресивної поетки, що зростала на оповіданнях та романах Селінджера й зрештою наклала на себе руки…

 

Можна лише дивуватися, чому така популярна книжка ніколи не була екранізована – і це при тому, що Голлівуд задихається від нестачі свіжих сюжетів. А історія така. У 1950 році студія Семюела Голдвіна відзняла фільм за одним із оповідань Селінджера. Й хоча відгуки були загалом схвальні, письменник так засмутився спотворенням своєї ідеї, що поклявся більше ніколи не дозволяти Голлівудові накласти лапу на свої твори. Тому коли в кінці п’ятдесятих один режисер звернувся до Селінджера з проханням передати права на знімання «Ловця у житі», письменник сказав лише: «Ні, Голденові Колфілду ця ідея би не сподобалася». Заспокоїлися майже всі, крім бітломанів. 2005 року британці зняли фільм про останні дні життя Джона Леннона. Й назвали його «27-ий розділ» – пряме відсилання до «Ловця у житі», що складається з 26 розділів. Ну невже Селінджер убив Леннона?!

 

Жодних коментарів від самого автора дістати неможливо. З 1965 року Селінджер усамітнився й припинив видавати будь-які твори. Він не дає інтерв’ю, не з’являється на публіці та, здається, не виявляє жодної цікавості до того, як сприймаються й резонують його твори. Він просто відпустив їх у світ.

 

Олеся ТАРНАВСЬКА