Іронія долі, або Конан Дойль та феї

Cottingley_Fairies_1-1-ЛІТЕРАТУРНІ РОЗІГРАШІ

Шанувальники Артура Конан Дойля зазвичай замовчують історію про фей із Коттінглі, бо не можуть пояснити – як творець Шерлока Холмса – детектива, який завжди вимагав не теорій, а виключно фактів, – міг повірити в існування… ельфів. Як правило випадок списують на захоплення письменника спіритизмом, яке виникло в нього після загибелі сина, – нібито Конан Дойль вважав, що спіритичні практики допоможуть йому підтримувати зв’язок із померлим. Ще кажуть, що дався взнаки вплив дядька Дойля: він був відомим ілюстратором і спеціалізувався на зображенні фей, гоблінів і духів, тож дитинство майбутнього письменника було оповите легендами про цих істот. Хай там як, але факт залишається фактом: невинний дитячий жарт двоюрідних сестер – 16-річної Елсі Райт та 10-річної Френсіс Гріффітс – не тільки увів в оману батька дедуктивного методу, а й спричинив свого часу справжню сенсацію й навіть призвів до наукової дискусії на найвищому рівні.

Fairy-1-Елсі та Френсіс мешкали в англійському містечку Коттінглі й полюбляли гратися біля струмка, який знаходився у містечковому парку. Часто, запізнившись до обіду, вони пояснювали батькам своє спізнення тим, що гралися на берегу з феями. Звісно, дорослі не звертали уваги на дитячі вигадки, поки одного разу дівчата не надали їм доказ – фотографію, на якій 10-річна Френсіс була сфотографована в оточенні маленьких крилатих створінь. Сучасну людину, яка звикла до див комп’ютерної графіки, навряд чи вразило б подібне фото. Але не слід забувати, що подія ця сталася 1917 року, коли навіть фотоапарат видавався фантастичним приладом для багатьох – але не для 16-річної Елсі. Річ у тім, що її батько був одним із найвідоміших у Британії інженерів-механіків, тож рідкісний на той час прилад для родини став річчю звичною.
Однак час для сенсації ще не настав. Незважаючи на те, що мати Елсі відвідувала теософський клуб – бо вважала, що володіє астральним баченням, – вони з батьком вирішили, що дівчата намалювали фігурки (донька відвідувала художню школу), вирізали їх і підвісили на ниточках. Але дівчата не заспокоїлися, й восени того ж року принесли фотографію, на якій Елсі була зображена з гномом. Крім цього, вони охоче роздаровували фотографії знайомим і навіть надсилали друзям до інших країн, супроводжуючи коментарями про те, як граються з феями на березі річки. Згодом історія призабулася на декілька років, поки одного разу на засіданні клубу мати Елсі не обмовилася, що має фото, на якому її донька зображена з феями. Голова клубу попросив принести фото й відправив його до редакції лондонського журналу «Стренд мегезин». І тут почалося найцікавіше…
Wk2-1-Річ у тім, що 1920 року над матеріалом про фей для цього ж видання працював Артур Конан Дойль – як знаний спеціаліст зі спіритизму. Фотографії з феями, які потрапили йому до рук, письменник одразу ж відправив на експертизу одному з кращих фізиків Великобританії Оліверу Лоджу. Відповідь Лоджа була категоричною: фото підроблені, а фей на ньому зображує група танцівниць. Крім того, Лодж звернув увагу на те, що зачіски фей аж надто подібні на модні на той час «французькі» стрижки. Однак фото були опубліковані й викликали сенсаційну реакцію. Наклад журналу був розкуплений за лічені години, і, незважаючи на те, що імена дівчаток були змінені, з часом до Коттінглі почалося справжнє паломництво прихильників та противників теорії існування так званого «маленького народу». А Конан Дойль не міг заспокоїтись. Він попросив дівчат зробити ще кілька фото – але цього разу без відома сестер на пластинках, які використовувались тоді замість фотоплівки, були зроблені мітки. За декілька днів дівчата принесли ще два фото – і, як виявилося, пластинки не були підмінені. Подальші дослідження, до яких залучалися найвідоміші науковці, фотографи, спеціалісти фірми «Кодак» і навіть ілюзіоніст Гаррі Гуддіні, призвели до виникнення двох абсолютно протилежних точок зору: сприйняття й повного відхилення реальності зображуваного на фотографіях. Неспростовним виявився лише один факт: ні фотопластини, ні негативи не піддавалися жодній обробці.
Врешті-решт, 1922 року Артур Конан Дойль видав книгу під назвою «Пришестя фей», у якій категорично заявив: «Є цілий народець, який може бути таким же численним, як і людський рід. …Він відрізняється від нас певною незбіжністю вібрацій». Письменник вірив у реальність фотографій, а отже, в існування фей, усе своє життя.
Тим часом дівчатка підросли, але уваги громадськості не позбулися. Вони були оточені  журналістами та дослідниками, які намагалися викрити обман, – але наполягали на своєму. Й лише 1983 року 82-річна Елсі, визнавши, що вона вже у тому віці, коли час говорити правду, зробила сенсаційне зізнання. Вона повідомила, що фігурки вони з сестрою таки намалювали й вирізали з паперу, а кріпили на гілках за допомогою шпильок, якими тоді пришпилювати капелюхи. «Якби не мода пришпилювати капелюхи, не було б ніяких фей із Коттінглі», – сказала Елсі. Підтримала сестру й Френсіс: «Я ніколи не вважала шахрайством нашу з Елсі підробку. Ми просто розважалися». В результаті цих заяв історія знову набула розголосу. Тоді знімки дослідив спеціаліст НАСА з обробки космічних фото. Він підтвердив слова жінок: зображення фей виявилося двовимірним, а фігурка гнома – розфарбованою статуеткою. На питання журналістів, для чого дівчата довгі роки водили за носа пів-Англії, Елсі відповіла: «Нам не хотілося розчаровувати свого кумира – Артура Конан Дойля, – тому доводилось продовжувати обман».

Тетяна Самчинська