Як «Ґудзик» став «Пуговіцею»

Нещодавно на телеканалі «1+1» відбулася прем’єра фільму за відомою книгою Ірен Роздобудько «Ґудзик». Щоправда, «ґудзик» став «пуговіцею», а від української мови роману загалом лишилося кілька слів для карпатського «колориту». Про російськомовність нового фільму його автори попереджали давно: мовляв, нерентабельно зараз знімати українське кіно (згадайте: точнісінько те саме говорили про стан дублювання фільмів українською мовою до того, як «наші» «Тачки» й «Шрек-3» довели протилежне). «Те, що фільм виходить російською мовою, – коментує авторка роману й сценарист Ірен Роздобудько, – це проблема нашої кінематографії. У мене зараз є можливість писати українською, а в молодих режисерів такої можливості немає. Та вони не можуть чекати десять чи п’ятнадцять років, поки така можливість з’явиться. Вони хочуть знімати зараз».

 

Що ж, прямо про це ніхто не говорить, однак ми й без того здогадалися, що фільм «Пуговица» зорієнтовано на «експорт» до Російської Федерації! Очевидно, тому й акторів узяли частково російських. У ролі Дениса знявся улюбленець прекрасних дам, герой серіалів «Украдене щастя» й «Ундіна» Анатолій Пашинін, Єлизавету Тенецьку зіграла Вікторія Ісакова, а «зеленоокого янгола» Ліку – Анна Кузіна. У кіношних колах вважається доброю прикметою, якщо до кадру потрапить сценарист або режисер, отож знайшлася невеличка, однак яскрава роль і для Роздобудько: Ірен явилася глядачам світською дамою у вечірньому вбранні й із поросям на повідку. Режисерствував у всьому цьому дійстві Володимир Тихий.

 

Сюжет фільму, на перший погляд, ідентичний книжці. Дія відбувається протягом двадцяти років: від кінця вісімдесятих і до нашого часу в Карпатах і в місті, яке надто нагадує Київ, і все ж Києвом із поваги до російського «кіноспоживача» не названо. Вродливий студент-першокурсник після романтичної ночі в горах закохується у загадкову жінку на ім’я Ліза, яка виявляється талановитою режисеркою з «підмоченою» репутацією, до того ж старшою і заміжньою! Раптом Ліза щезає, однак із початком навчального року з’являється нова викладачка історії кіно – Єлизавета Тенецька, яка не хоче й чути про кохання якогось там юнака. У відчаї хлопець покидає навчання й іде добровольцем до Афгану. Повернувшись, Денис стає успішним публіцистом, отримує визнання, гроші й можливості, та однаково не може забути загадкову Єлизавету. Зустрівши одного дня молоду дівчину Ліку, свою «царівну жабку», він вирішує одружитися й нарешті забути давню любов. Однак Ліза виявляється матір’ю Ліки! Усупереч законам авантюри, Ліза, тепер уже Денисова теща, колишнього знайомого в зятеві не впізнає. Отут і починається справжнісінька драма…

 

Очевидно, поява Ірен-сценариста в кадрі таки сприяла успіхові фільму, оскільки екранізація вийшла доволі якісна (певно, зіграли свою роль і вкладених 350 тисяч «зелених»). Звісно, якщо не плутати й навіть не намагатися порівнювати «Ґудзик» із «Пуговіцею»! Намотайте собі на вус: «Ґудзик» – книжка на двісті сторінок, за яку Ірен Роздобудько у 2005 році отримала першу премію на «Коронації слова», а «Пуговіца» – плід співавторства режисера Тихого й сценариста Роздобудько – «за мотивами», однак зовсім не одне й те саме! Передовсім, тим, хто читав книгу, різатиме очі банальний «гепі-енд» фільму (хто кого ощасливив, хай поки лишається інтригою – аби не псувати глядачам задоволення). Утім, зважаючи на зміну головної лінії твору (із філософського «Люди, ви вільні!» на страсті довкола «Гори Прощань-Прощень»), сценаристка упоралася просто-таки майстерно: вона фактично зробила інший варіант розвитку подій! Знаєте, як колись Лєв Толстой у «Анні Карєніній» спробував показати історію Татьяни із пушкінського «Євгєнія Онєгіна»: що сталося б, коли Татьяна лишилася з Онєгіним? Роздобудько зробила те саме, тільки навпаки – аби догодити нам, своїм любим глядачкам (вважається, буцімто чоловіки до трагічних фіналів мають стійкіший імунітет), які обожнюють щасливі розв’язки у стилі «жили вони довго й щасливо і померли в один день» — якщо не в житті, то хоча б у мистецтві.

 

Прихильники «жіночого письма» й фемінізму можуть дорікнути творцям фільму у зміні акцентів: з «героїні» на «героя» – з Ліки на Дениса. У книжці буцімто три розповідачі й нікого начебто не виділено, однак досвідченого читача (а радше – читачку) не обдуриш: центром усе ж таки була Ліка і її «відірваний ґудзик», тоді як у фільмі всі дороги ведуть до… Дениса. Взяти хоча б і те, що Денисів у екранізованому «Ґудзику» аж двоє (одного героя грають два різних актори). Не дивно, що Єлизавета Тенецька не впізнала одного з них, адже ту саму ніч у горах вона провела з одним Денисом, а за двадцять років до її квартири зайшов уже зовсім інший чоловік!

 

Однак, направду кажучи, вираховувати «десять відмінностей» і доскіпуватися до деталей – справа для нас, кіноманів і книгоїдів, невдячна. Ви й самі зможете цим побавитися на дозвіллі. Зрештою, фільм вийшов цікавий і, сказати б, із претензією на «брендовість», адже музику до нього підготували не абихто, а самі «Esthetic Education»! Та й перегляд гарних фільмів про кохання, тип паче в тому разі, коли вони щасливо закінчуються, – завжди приємна й корисна справа з неодмінними слізьми катарсису й надією на світле майбутнє. Отож, приємного перегляду, а тим, хто досі не брався за «Ґудзика» – смачного прочитання!

 

Читала й дивилася

Ольга Купріян
Придбати книгу можна тут.