СЕКС-СИМВОЛИ: СИЛЬНА СТАТЬ

Класична українська література ─ традиційно цнотлива. Проте двадцяте століття бурхливо руйнує цей канон. Для того, щоб зрушити з мертвої точки облуплену та порослу мохом мораль, потрібна сильна чоловіча рука. І вона знаходиться — на початку ХХ ст. тексти стають значно сміливішими, письменники зважуються писати про таке, що раніше позначали трьома крапками.
А щодо того, чи вони черпали натхнення в житті для еротичної відвертості своїх творів, — то хіба ж це новина? Митець завжди був привабливим для жінок, і тяга ця найчастіше не пояснюється вродою, мужністю чи ще якимись зовнішніми чеснотами. До письменників вабить сила значно більша, закладена в сутності творчої особистості.


Володимир Сосюра

“Твої ноги гарячі і голі / іще чують  вуста… На обличчі осінні цілунки…” Інтимна лірика Володимира Сосюри здатна дойняти до живого будь-кого. При тому вона не відрізняється ані сором’язливістю, ані приховуванням тілесності. Навпаки – еротичні деталі зустрічаємо ледь не у всіх віршах, присвячених жінкам. Так само, як й імена, – кожного разу інші…
Дослідники біографії ставили перед собою питання: чи були всі ці Ївги, Марії та Констанцiї реальними жінками, чи просто витворами авторської фантазії? Численні згадки про романи Сосюри закріпили за ним славу Дон Жуана української літератури.
Спогади про ранні закоханості були лаконічними: «Усі любові мої в різних селах ніколи не закінчувались і не росли разом зі мною, бо ми переїжджали з села до села», — згадував поет. Для тих, хто хоче ознайомитися з детальним переліком Сосюриних перемог, радимо почитати автобіографічний роман “Третя рота” – там жіночих персонажів настільки багато, що подеколи вони зустрічаються навіть у одному абзаці: “І закохалася в мене дівчинка. Малюсенька дівчинка. Вона все ходила зі мною до моря, слухала мої вірші і все просила поцілувати мене, а я не хотів, тому що вона така маленька. У цієї дівчинки були всі риси женщини. Вона ревнувала мене, особливо до дівчини з янтарним намистом. Одна поетеса з революційним прізвищем ходила до мене на курси… І мені було чудно, що поетеса сміялася, коли я брав її…”
Згодом було одруження з Вірою Березіною (їй поет присвятив знаменитий вірш “Так ніхто не кохав”). Початок кохання був вельми промовистий: перше побачення на цвинтарі, а перший поцілунок – під супровід лопат гробарів. Це виявилося знаковим: перший шлюб Сосюри закінчився розривом.
А другий шлюб пережив усе: і гучні сварки, і зради, і психлікарню поета, і доноси дружини в НКВД, і ув’язення за “розголошення державної таємниці”… Через рік по смерті Сталіна синьоока Марія повернулася.  Казали, що з вокзалу додому Сосюра нібито ніс її на руках. Певно, недарма дослідники стверджують, що основна частина  поетової лірики написана “під знаком Марії”.

 

Володимир Винниченко

На звання головного революціонера української літератури у галузі еротики претендує Володимир Винниченко. Риси його творчості — руйнування ідеалу позитивного героя, відкидання традиційного розуміння моралі, кохання, шлюбу, сім’ї. Чи готова була громадськість сприйняти таку революційну відвертість? Аж ніяк. Принаймні консервативна її частина аж бризкала слиною від огиди та обурення. Іван Нечуй-Левицький: “В своїх драмах д. Винниченко ніби наважився й заповзявся витовмачити тільки полову справу, неначе од цього залежиться будуще спасіння й добробуття всього суспільства, неначе інші справи й пекучі питання задля його не животіють”.

 

Євген Гуцало

Після півсотлітнього панування соцреалізму в нашій літературі знову була потреба відкривати еротику. Задум створення українського Декамерону належав Євгену Гуцалу. Письменник здійснив його у збірках «Полювання з гончим псом» (1980) та «Мистецтво подобатись жінкам» (1986). Оповідання, що входять до збірок, за авторським визначенням є екцентричними – вони написані з елементами гротеску, травестії, бурлеску.
За автокоментарем Гуцала, “поняття «ексцентрика» тут вживається не в значенні екстравагантності, химеричної вигадки, квазіпригоди, що проти здорового глузду і логіки життя, а, навпаки, тут «ексцентрика» — це те цілком реальне, цілком правдиве явище, що характеризує дійсність у плані логічного винятку”. Визначення це цілком пасує до авторового розуміння еротики.
Далі на поприщі українського Декамерону Євген Гуцало працював над «епосом-еросом» — твори «Блуд» (1993), «Імпровізація плоті» (1993). Письменник відверто звертається до тілесного – виразним означником є слово “плоть” у заголовку одного з творів. Ексцентричність триває: герой має дивну сексуальну фантазію – дізнавшись про те, що в етнографічному музеї є жінка, яка спить, і нею може оволодіти кожен бажаючий, він не може думати ні про що інше, крім як задоволення хіті до сплячої, що несподівано оволоділа його єством: „Я тоді і не думав, скільки чоловіків вже відвідали її в той день, я забув все, що я чув до того, чого бажав… розумієш? … Я бажав цю жінку. Нічого мене не злякало, коли це бажання з’явилося”.
Дослідники можуть шукати в гуцалових сюжетах чи то ознаки “скривдженої маскулінності”, чи то сублімацію прихованих комплексів, але факт лишається незмінним: письменник відверто писав про інтимну сторону життя: “Вона ані протягнула до мене руки, ані обняла мене, але я міг відчувати її тіло так близько до себе, і в мене склалося таке відчуття, ніби вона здалася мені, ніби вона того хотіла і їй було добре зі мною. Я зовсім не відчував себе ґвалтівником, а так, ніби все між нами було за обопільною згодою…”