СЕКС-СИМВОЛИ УКРАЇНСЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Традиційно українська література сповідувала високу моральність і непорушну цнотливість. Межею відвертості у класичних творах є натяки на перші поцілунки та фігуральні вислови про загублений вінок. Проте насправді мистецтво і еротика нероздільні, й навіть коли інтимне скромно ховається у затінок, крізь несміливі рядки проступають виразні натяки. Бо ж творчість черпає суть із життя…
Оголошуючи про початок акції з визначення секс-символа сучасної української літератури, ми не могли обійти увагою класиків. Тож якою цнотливою не видавалася б наша література, спробуємо знайти в ній письменників, що могли б претендувати на звання секс-символів, ─ за своєю творчістю та життям. Наразі пропонуємо шорт-ліст найсексуальніших українських письменниць.

Маруся Чурай

 

Дослідники можуть довго ламати списи над історичною достовірністю існування цієї української Сафо, проте легенди, які живуть багато століть поспіль, не потребують жодних аргументів для того, щоб нести в собі заряд реальності. Тим більше, що науковці наводять докази справжнього існування чоловіків, закоханих у Марусю, — Гриця Бобренка та Івана Іскренка. А якщо насправді існували чоловіки, закохані в жінку, то чом відмовляти в реальності їй самій?
Із легенд вимальовується до болю пристрасний образ дівчини-митця. Наказати коханого смертю за зраду, а потім скласти про це пісню, очікувати на страту й дочекатися помилування — на такий шквал емоцій, вир почуттів здатна не кожна жінка. Але чи лишилася би Маруся персонажем легенд, якби єдиною її унікальною характеристикою була ця трагічна історія? Певно, що ні. За переказами, дівчина не лише майстерно співала пісень власного авторства, які вигадувала з будь-якого приводу, а навіть у діалогах часто промовляла римованими рядками. Авторство Марусі Чураївни приписують близько двадцяти народним пісням, серед яких «Віють вітри, віють буйні», «Засвистали козаченьки», «Шумить-гуде дібровонька».
У будь-якому разі, Маруся Чурай помандрувала слідом за піснями, перетворившись на символ — не одновимірний, не здатний вичерпатися якимсь одним підходом. Доводять це півтора десятки різних осмислень легендарної постаті: у великій прозовій та поетичній формі («В неділю рано зілля копала»Ольги Кобилянської та «Маруся Чурай» Ліни Костенко), в баладах і поемах (Левко Боровиковський «Чарівниця»), в драматургії («Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького).

 

 

Марко Вовчок

 

Жінки ненавиділи Марко Вовчок, бо чоловіки її обожнювали. Саме так було будь-де і будь-коли. І в Орлі, де Маркович одружився з сімнадцятилітньою красунею, і в Санкт-Петербурзі, де до її ніг упали Пантелеймон Куліш, Іван Тургенєв, і в Парижі, куди вона приїхала вже з Тургенєвим та підкорила весь мистецький бомонд. Там серед приятелів Марії були Герцен, Лев Толстой, Добролюбов, Менделєєв, Боткін, композитор Бородін, французькі письменники Жуль Верн, Густав Флобер, Проспер Меріме… Докладніше про успіхи письменниці на любовному фронті читайте у ДЧ №16.

 

 

Олена Теліга

 

Твердий характер Олени Теліги був не просто декларацією, а виявлявся у вчинках. Саме таким вчинком було відмежування від великоросійських шовіністів та перехід в українське середовище на еміграції. Таким вчинком був нелегальний перехід в окупований Київ, який закінчився трагічною загибеллю поетеси. Характер проявляла Олена і в стосунках, які воліла бачити вільними. Ще дівчиною вона писала своєму нареченому: «Любов свобідна, Михайлику… Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не «каторга єгипетська», не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя!»
Водночас Олена Теліга була надзвичайно приваблива. Ось спогади знайомого поетеси: «Щось непереможно тягло дивитися на неї, вдивлятися в її обличчя. На обличчі була вона не вродлива, але досить висока й струнка. Одягнена в елегантний бежевий плащ… Капелюшок, як тепер мені здається, бронзової барви. Але та її постійна усмішка! Дивовижна, сповнена таємничості, повабу і чару… Пані в капелюшку – неначе королева”.
У цю королеву в капелюшку закохувалися з легкістю. Мабуть, найбільшим прихильником Олени Теліги був Дмитро Донцов (їй — 27, йому — 50). Усе починалося з ділового листування поетки-початківця та редактора часопису «Вісник». «Не мені зорієнтуватися в тому, що це є: кохання, обожання, приязнь, чи захоплення, чи не те, не друге й не третє, але це почуття є таке глибоке», — зізнавалася Теліга подрузі.
Завдяки непересічному таланту поетеса здобула визнання серед української діаспори, й до кола її приятелів входили Улас Самчук, Олег Ольжич, Наталя Лівицька-Холодна, Євген Маланюк. Про стосунки, що збурювали пристрасті в душі Олени, найкраще розкажуть її вірші. Один із них має присвяту «Олегові Ш.»: йдеться про Олега Штуль-Ждановича, на час знайомства з Телігою — студента філософського факультету Варшавського університету, а у майбутньому — голову проводу ОУН. Жінка їздила разом із ним на Волинь, в гості до Олегових батьків. А згодом, у 1941 році, Олег був у складі групи, що вирушила до Києва.
Втім, до Києва поїхав на заклик жінки також і Михайло Теліга — саме він пішов на розстріл слідом за дружиною. “Хоч їхнє подружнє життя, можливо, не було достатньо щасливим, — констатував Аркадій Горняткевич, — але Теліга залишився вірним своїй дружині аж до її смерті”.