Сучасний Артур хоча й мініпут, але з левиним серцем

Пробуючи себе у новому амплуа, Люк Бессон, режисер відомих фільмів «Леон», «П’ятий елемент», «Історія Жанни д’Арк» та інших, витратив п’ять років і близько вісімдесяти мільйонів євро. Новоявлений автор дитячих книг «Артур і мініпути», «Артур і заборонене місто», «Артур і помста Жахливого У», «Артур і війна двох світів» цього разу радує малюків яскравою екранізацією захопливої історії про пригоди у чарівній країні. Фільм є першою частиною дитячої кінотрилогії.

 

Як зазначив сам Люк Бессон (він виступає у багатьох іпостасях – як автор літературного «прототипу» та як режисер, продюсер і сценарист екранізації), його витвір – це спроба поговорити з дітьми. Причому поговорити про дорослі проблеми, але у свій, казковий, спосіб: героєві на ім’я Артур удається вирішити клопоти реального світу через цікаву мандрівку у світ чарівний.

 

Уже саме ім’я хлопчика – прозорий натяк на легендарного героя – налаштовує на те, що твір – це своєрідний колаж старих добрих сюжетів. Тут і алюзії на «Артурівський цикл» з чарівним мечем, заволодіти яким зможе лише той, хто має всі необхідні чесноти, і пошук скарбів… Сюжет зав’язується на одвічному протистоянні Добра (країни мініпутів на чолі зі старим королем, принцесою Селенією та принцем Барахлюшем) і Зла (армії огидних осматів та Жахливого У, чиє ім’я навіть вимовляти не можна). Добро, як і годиться, перемагає справедливістю та любов’ю. Сама країна мініпутів наштовхує на згадку про Свіфта та його ліліпутів. А принцеса Селенія нагадує Дюймовочку. Така ж граційна, струнка і вродлива, проте характер! Це емансиповане створіння, яке нікого не слухає і тому весь час втрапляє у халепи.

 

Екранізація складається з двох частин: “фільмової” та “мультяшної”. У реальному світі Артур (роль якого виконав Фредді Хаймор, знайомий за стрічкою «Чарлі і шоколадна фабрика») за допомогою дідусевих підказок знаходить прохід у чарівний світ мініпутів. І наступна, анімаційна частина картини “Артур та мініпути” видається значно яскравішою. Ліс із травинок, гігантські квіти завбільшки з двоповерховий будиночок, душ, який можна приймати під краплинкою роси, громадський транспорт у вигляді шкаралупки горіха – від цього малюки будуть у захваті. Автори фільму створили таку Мініпутію руками — з гіпсу, моху, ягід, гілля, а мініпутів-ляльок оживили за допомогою комп’ютера і 350 ляльководів. Втім, тут є натяки і для дорослих: це, наприклад, рок-н-рольні мотиви з “Кримінального чтива” або растаманські хлопаки, що допомагають героям. Взагалі Бессон зарахував свій фільм до розряду сімейних, призначених, щоб відродити традицію перегляду стрічок батьками разом із дітьми.

 

Якщо ж пошукати десять відмінностей між книгою та фільмом, то треба почати з “бабусеньки”. У фільмі вона зовсім не відповідає стереотипу звичайної старенької “з роздобрілими формами”. Натомість перед нами постає по-французьки витончена дама у віці. Хоча, кличучи Артура, лементує вона від того не менше. Ще одна пікантна деталь: в книзі у скрутній ситуації Артур висмикує шнурки із зачіски Селенії, а у фільмі – розшнуровує корсет дівчинки, змушуючи тримати одяг руками. Ну не міг Бессон-режисер не втулити й тут краплинку еротизму, притаманного всім його фільмам!

 

Проте головне в “Артурі та мініпутах” те, що Люк Бессон стверджує у доступній для дітей формі: якщо поставити перед собою благородну мету та повірити в неї, як вірив Артур у дідуся та мініпутів, то все допомагатиме чесному наміру. Шкода лише, що ця думка звучатиме в українському прокаті лише голосами російських акторів і не повторить успіху україномовних “Тачок”.

Марина АЛЕКСАНДРОВИЧ