Холмс, яким ми його ще не бачили

КІНОМАНІЯ ДЛЯ КНИГОЇДІВOneSheet (Page 1)

Навряд чи той, хто звик до славетної радянської екранізації «Шерлока Холмса», сумнівається, що персонажі Артура Конан Дойля виглядали саме так, як їх утілили Василь Ліванов і Віталій Соломін. Існує навіть легенда, що самі англійці визнали ці п’ять фільмів про Холмса найкращими з-поміж  решти двохсот із гаком! Вівсянка, скрипка, опій, люлька й незмінне «Елементарно, Ватсоне!» – ось атрибути «канонічного» Шерлока Холмса. Однак з усього цього переліку в новому фільмі за мотивами пригод Шерлока Холмса (режисер – Ґай Річчі, відомий за чорною комедією «Карти, гроші, два стволи»)  залишилися самі «ріжки й ніжки»: імена головних героїв – нишпорки Шерлока (Роберт Дауні-молодший), лікаря Ватсона (Джуд Лоу) й кількох знайомих читачеві другорядних персонажів.

Зрештою, в цьому немає нічого дивного. Річ у тім, що за кількістю екранізацій пригоди Шерлока Холмса та його вірного напарника Ватсона потрапили до самої Книги рекордів Гіннеса: якби всі фільми за мотивами «шерлокіани» скласти докупи, вийшов би довжелезний телесеріал більш ніж на двісті серій! Отож, єдиний вихід для режисера, який хоче створити оригінальне кіно,– це як мінімум зробити з Шерлока Холмса героя-мачо на зразок Джеймса Бонда, а як максимум – вкласти йому до вуст кілька алюзій на популярні й шановані в постмодерних колах тексти, разом із тим уподібнивши його до улюбленця численних глядачів лікаря Ґреґорі Хауса. Втім, хто на кого схожий – це ще питання, адже давно не новина, що творці серіалу «Доктор Хаус» позичили «парочку» Хаус – Вілсон у того ж таки Конан Дойля.
sherlock_holmes_ver2Власне, Ґаєві Річчі таки вдалося створити «інакшого» Шерлока Холмса, не схожого на жодного з попередніх екранних утілень. «Такого Шерлока ви ще не бачили!» – цей вислів був би найкращим рекламним гаслом фільму. Холмс-Бонд, Холмс-денді, Холмс-вар’ят, Холмс-коханець – навіть важко припустити, який аспект найменше вас здивує в цій кінострічці! Власне, й у паперовій версії славетний нишпорка не раз і не два демонстрував своє володіння вогнепальною зброєю, майстерність у боксі й талант виплутуватися з найскладніших ситуацій. Проте Ґаєві Річчі цього виявилося замало! Робити черговий англійський детектив із «типово англійськими вбивствами» й чемним зізнанням убивці у фіналі, типово «англійськими манерами» й без жодного поцілунку в кадрі – нудно й нецікаво. Ось так постановив режисер і вирішив зняти справжнє «голлівудське кіно» – яскравий бойовик із бійками, спецефектами й легкими натяками на любовну інтригу. В результаті вийшов якісний постмодерний колаж, у якому знайшлося місце не тільки для Бонда й Хауса, але й для псевдомістики у стилі Дена Брауна. А головне – дотепно, зі смаком і аж ніяк нудно. Особисто мене потішило те, як сер Шерлок «грає» на скрипці: мало того, що він тримає скрипку, як міні-контрабас, то ще й бринькає на sherlock_holmes_adlerній, абсолютно ігноруючи смичок! Як на мене, скрипка-контрабас – найбільша режисерська знахідка, така собі маленька деталь, що довершила образ Холмса – дещо божевільного, а все ж генія, який не тільки легко й блискуче розплутує надскладні справи, але й рятує країну від підступних злочинців-сатанистів.
Ще однією родзинкою фільму є поява у ньому сексапільної шахрайки Ірен Адлер, яка щоразу ставить Шерлока в незручні, як на джентльмена, ситуації. Адлер фігурує всього в одній повісті з усього циклу про нишпорку – «Скандал у Богемії» – як єдина жінка, якій вдалося перехитрити Холмса. Однак у фільмі їй відведена головна жіноча роль. Що й казати – ця чарівна крутійка тільки прикрашає картину й додає Холмсові того чоловічого шарму, що його неодмінно відчує жіноча частина аудиторії. Тож не сумнівайтеся: такого Холмса ви точно ще не бачили!

Антось Вір