«Дурень ти, Конан Дойлю!» – сказав Шерлок Холмс

Basil-RathboneЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕРСОНАЖ

Є в літературному світі герої, які починають жити власним життям, ігноруючи волю письменника, який їх створив. До них звертаються по допомогу, їм пишуть листи, складають їхні біографії, врешті-решт, за ними плачуть по смерті. Але від реальних людей ці літературні персонажі відрізняються тим, що їх можна спочатку вбити, а потім оживити. Саме так, як це вийшло з Шерлоком Холмсом.

Я тебе породив, я тебе й уб’ю!
Артур Конан Дойль якось сказав: «Хіба ви не знаєте, що не я творець Шерлока Холмса? Це читачі створили його у своїй уяві». Саме завдяки славі знаменитого детектива, який розплутав не одну загадкову справу, Конан Дойль отримував безліч прохань від скривджених законом людей. Як згодом згадував син Адріан, батько місяцями був занурений у розкопування чергової «могильної» справи англійського правосуддя, в лапи якого часто потрапляли зовсім невинні люди.
На Бейкер-стріт 221-б листи приходили з регулярністю, якій позаздрив би будь-який сучасний інтернетівський спамер. Шанувальники Шерлока Холмса просто замучили його творця проханнями дістати автограф знаменитого нишпорки, а дехто навіть напрошувався в помічники, як-от кілька леді бальзаківського віку, що хотіли допомагати Холмсу розводити бджіл, коли той піде на заслужений відпочинок.
А коли батько найвідомішого літературного детектива всіх часів і народів замислив холоднокровно вбити свого персонажа, то навіть не підозрював, що через кілька років втоплений у Райхенбахському водоспаді Холмс оживе. Цього вимагали читачі, цього, можливо, потребував і сам автор, який казав, що ніколи не писав оповідання про Холмса через силу. Кожен наступний твір, невеликий за обсягом, повинен був мати задум, гідний цілого роману. І щоб зацікавити читача, стверджував Дойль, варто бути самому зацікавленим у розслідуванні справи. Хоча злі язики кажуть, буцімто Холмс воскрес через матеріальну скруту автора. Так це чи ні, й що насправді послужило ковтком живої води для відомого нишпорки, мабуть, не дізнаємося ніколи. Однак про те, хто наштовхнув Артура Конан Дойля на створення образу Шерлока Холмса й у кого позичив свій характер один з найпопулярніших літературних героїв, відомо достатньо.

Бути Шерлоком Холмсом

Насамперед слід пояснити, звідки з’явилося ім’я знаменитого детектива. У ХІХ ст. в Англії доволі популярним був американський поет і письменник Олівер Венделл Холмс. Його книжками зачитувався Дойль, цій людині він мріяв колись потиснути руку. Проте, за іронією долі, в рідне місто Холмса письменник завітав якраз на його похорон. Тож своєрідно увічнив кумира, давши його прізвище своїй найвідомішій «літературній дитині». А може, навпаки, зробив ведмежу послугу, бо хто, скажіть, згадуючи прізвище Холмс, думає про Олівера, а не про Шерлока?
Що ж до імені, то його Артур не позичав ні в кого, він просто обирав між Шерінгфордом і Шерлоком. Урешті, перемогла лаконічність. Хоча, впевнена, Холмса читачі полюбили б незалежно від його імені.
А от своїм дедуктивним умінням Холмс завдячує частково й самому Конан Дойлю, однак передусім – професорові Единбургського університету Джозефу Беллу. Саме в нього навчався майбутній «батько» Холмса, якого професор зробив кимось на кшталт секретаря-референта. Як пізніше пригадував Конан Дойль, він повинен був зібрати пацієнтів, записати дані про їхні хвороби й поодинці запускати в кімнату, де сидів професор Белл. Той просто дивився на пацієнта, і міг розповісти про людину більше, ніж Дойль дізнавався, коли розпитував. Наприклад, визначити за ходою людини її професію – таке Беллу було заввиграшки. Він був точнісінько таким, яким змалював його Конан Дойль: професорові достатньо було тільки пояснити хід думок, як усе відразу ставало зрозумілим і простим. «Елементарно, Ватсоне!» – ніби хотів сказати Белл, пояснюючи свої дедуктивні штучки студентові. Артур виявився здібним учнем: подейкують, що найбільш глухі й заплутані справи поліція Скотленд-ярду віддавала в руки Конан Дойлю, щоб він знайшов винних. Власне, ці дедуктивні здібності він і передав своєму герою. І навіть поділився реальними кримінальними справами, що стали основою для оповідань про Шерлока Холмса. Тож природно, що прихильники знаменитого нишпорки полюбляють ставити знак рівності між Дойлем і Холмсом. Хоча побутує також інша думка: письменника прирівнюють і до Ватсона, адже обоє були лікарями.

Професор Моріарті: memento mori, Холмсе!

Але не лише Шерлок Холмс мав реального прототипа в житті. Найзапекліший ворог нишпорки, професор Моріарті, в іншому, реальному світі, був відомим злодієм. Дойль наділив свого професора цікавістю до математики – рисою, яку підгледів у свого друга, генерал-майора Дрейсона. А прізвище злого генія напрочуд розповсюджене в Англії, і навіть серед тогочасних злочинців було кілька Моріарті.
Характером професор Моріарті завдячує «Наполеону кримінального світу» Америки другої половини ХІХ ст. – Адамові Ворту. Віртуозний злодій, не обділений інтелектом, він усі свої справи планував так, щоб обійтися без насильства. Або бодай схиляв виконавців, щоб ті не застосували силу. На відміну, до речі, від професора Моріарті. Саме Ворту належить одне з найавантюрніших пограбувань в історії криміналістики. На аукціоні Кристі 1876-го року він викрав картину Томаса Гензборо «Джорджина, графиня Девонширська» й цілих двадцять років її переховував! Ворт рідко йшов на ризик, він усе робив чужими руками, намагаючись при цьому власні тримати чистими. Дізнавшись про нього з книги Алана Пінкертона «Моллі Магвайрс», Конан Дойль трохи відкоригував цей імідж. Те ж саме він зробив і з зовнішністю: професор Моріарті не був схожим на свого прототипа. Якщо Ворт – добре збитий коротун, то Моріарті – істинний вікторіанський злодій, худий, високий і «засушений». Втілення зла, яке Конан Дойль використав, аби вбити свого головного героя й на довгих десять років заспокоїтися. «Дурень ти! – висловився з цього приводу Шерлок із пародії Джеймса Баррі. – Скільки років ти жив зі мною в розкоші. Скільки ти покатався на кебах, де до цього не їздив жоден письменник. Від сьогодні будеш їздити лише в омнібусах!»
Утім, письменник мав «мотив» для «літературного вбивства», адже окрім світової слави, Холмс завдав своєму творцеві й чимало прикрощів. У порівнянні з «холмсіаною», фантастичні твори Артура Конан Дойля були не надто популярні. А праці, присвячені окультизму, й узагалі забуті. Що ж, із цим нічого не вдієш: Холмс живе й житиме ще дуже й дуже довго – в численних анекдотах, екранізаціях, у пам’яті читачів. І якби існував частотний словник найвідоміших літературних фраз, гадаю, знамените «Елементарно, Ватсоне!» було б одним із найперших у списку.

Лілія Хомишинець