Єдиний у світі музей однієї книги – в Черкасах!

museum

ЛІТЕРАТУРНІ МУЗЕЇ

Сучасна молодь не любить відвідувати музеї, адже сама думка про них викликає відчуття втоми й безнадійно втраченого часу. Однак, у світі існує багато унікальних музеїв, пройти повз які просто так не виходить. От, скажімо, музей абсурду, а чи музей віденських стільців у Відні, музей дитинства в Лондоні, музей мишоловок у німецькому місті Марктобердорф або музей нічних горщиків у Мюнхені, музей водопровідних станцій у грецьких Тессалоніках, музей маріхуани в Амстердамі, бібліотека-музей російської горілки в Москві тощо. На фоні таких екстравагантних колекцій видається дивним той факт, що у світі унікальним є також музей, присвячений одній книзі – «Кобзарю» Тараса Шевченка.

Черкаські біди Шевченка
Так от, пані й панове, нам поталанило, адже саме в Україні, в Черкасах, й існує той єдиний у світі музей однієї книги. На розі вулиць Хрещатик і Байди-Вишневецького розташований один із небагатьох у місті старих будинків із елементами неокласичного стилю в архітектурі. Саме з цим будинком і пов’язана історія створення музею. Як розповіла завідувач музею «Кобзаря» Ольга Шарапа, під час останнього приїзду в Україну Шевченко нібито хотів купити невелику ділянку землі біля Канева, щоби там оселитися. Проте за чиїмось доносом поета було заарештовано й привезено до поліцейської управи в Черкасах, де він мусив пробути декілька днів, чекаючи на вирішення своєї долі. Аби полегшити й без того складне життя Шевченка, родина тамтешніх купців Цибульських вирішила втрутитися. Вони дали місцевому поліцейському справнику хабаря, щоб той дозволив Шевченкові перебути ці декілька днів у маєтку Цибульських. Отак і сталося, що поет з 18-го по 22-ге липня 1859-го року гостював у будинку на розі вулиць Хрещатик і Байди-Вишневецького, там, де сьогодні є музей «Кобзаря». Музей же було створено 1989-го року на честь 160-річчя з дня виходу книги в Петербурзі.

Примірника «Кобзаря» 1840-го року не мав навіть його автор!
Авторами експозиції у трьох залах стали черкаські архітектори С. Фурсенко та М. Собчук. У її основі – збірки шевченкіани колекціонерів Є. Артеменка із Харкова й С. Арбузова із Сум, і загалом видання зібрані у всіх колишніх союзних республіках. Кожен із залів музею можна тематично окреслити. У першому, інформаційно найбільш насиченому, представлені прижиттєві й посмертні видання творів Шевченка. Найціннішим експонатом тут є раритетне видання «Кобзаря» 1840-го року, що вийшло друком у Петербурзі зовсім невеликим накладом (до всього, мізерний наклад згодом арештували й вилучили). Як зазначає пані Шарапа, книга ця була такою рідкісною, що й сам Шевченко, повернувшись із заслання, не мав свого примірника. Дістати його було практично неможливо, адже «Кобзар» перебував під арештом: його вилучали й знищували повсюди.
Кожному з восьми віршів цієї першої збірочки присвячено окрему вітрину («Перебендя», «Катерина», «Іван Підкова», «Тополі», «Думка», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч» і «Думи мої, думи мої»). Серед інших прижиттєвих видань, представлених у першій залі – альманах «Ластовка», виданий 1841-го року в Петербурзі й редагований Євгеном Гребінкою й Тарасом Шевченком, альманахи «Молодик» (1844) і «Хата» (1860), «Кобзар» (1860), «Букварь южнорусский» (1861), журнал «Основа» (1861–1862 рр.) та ін.

Музей «Кобзаря»  на початку ХХ століття

Музей «Кобзаря». Фото початку ХХ ст.

Цікаві історії пов’язані й із наступними виданнями «Кобзаря», коли за справу взялися меценати Платон Симиренко й Василь Доманицький. «Книги, журнали – нудота», – подумаєте ви. Однак якщо кожна книга й аркуш перетворюються на захопливу історію, то справа кардинально міняється. Друзі, романтики – такі, як Тарас Шевченко, – не можуть бути нудними! Життя молодих, імпульсивних, творчих, відданих ідеї людей ніяк не уникне пригод. Чого варта діяльність Кирило-Мефодіївського братства чи арешт Куліша на власному весіллі? Уміння екскурсовода витягти з експонатів частину минулого – ось що зробить ваше перебування в музеї насиченим враженнями. Крім того, відвідувачі мають нагоду побачити ще одну унікальну книгу – рукописний список Пересопницького Євангелія 1571-го року й дізнатися, яким же дивом ця пам’ятка стосується Шевченка.
Другу залу музею присвячено перебуванню Шевченка в Черкасах протягом липневих днів 1859-го року. Нащадки Цибульських зберегли інтер’єр у такому вигляді, яким він був за відвідин поета. Таким ми можемо побачити його й зараз. Мені видається, що для створення відповідної атмосфери в музеї варто було би стилізувати всі три кімнати під інтер’єр ХІХ ст., однак фінансуванням такі експерименти, на жаль, не передбачено. Брак коштів унеможливлює й конче потрібну реставрацію книг, видання альбомів, організацію виставок.
Експозицію третьої зали присвячено перекладам «Кобзаря» мовами світу й виданням збірки в незалежній Україні. Щодо перекладів, то їх сьогодні близько ста сорока, починаючи від найраніших – російською й польською мовами, й закінчуючи доволі новими або рідкісними – якутською, японською, китайською, тамільською, удмуртською, кримсько-татарською та циганською. Гадаю, невдовзі сюди потрапить і найновіший переклад Шевченкової книжки – турецькою (перекладач – Тудора Арнаут), що вийшов на початку жовтня цього року. Крім того, нещодавно у видавництві «Дух і Літера» вийшов «Кобзар» з ілюстраціями бойчукіста Івана Седляра. Сподіваємося, що і це видання скоро стане часточкою єдиного й унікального у світі музею однієї книги.

Альтернатива шкільному урокові
Тримаючись в основному на ентузіазмові працівників, щороку Музей «Кобзаря» приймає приблизно п’ятдесяти тисяч відвідувачів. Переважно це –школярі. За словами Ольги Шарапи, варіативність екскурсій дозволяє підлаштовуватися під різні вікові категорії. Навіть для діток із дитсадків проводять цикли занять, де не тільки розповідають про Тараса Шевченка, але й заохочують вивчити вірші й узяти участь у своєрідному поетичному вечорі. Старання найменших відвідувачів не залишаються неоціненими – діти отримують спеціальні значки або календарі. Тож, гадаю, вчителі мають звернути увагу на відвідини музею як на альтернативний спосіб проведення уроку на тему творчості Тараса Шевченка. Адже краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому екскурсія музеєм могла би вповні компенсувати сухий фактаж, отриманий із підручників.
Крім того, в підвалі Музею облаштована галерея. Їй поталанило порапити під дію програми «Золота підкова Черкащини», а тому у приміщенні зроблено пристойний ремонт. Це спонукає до активної виставкової діяльності, анонси про яку черкасцям варто було б відслідковувати. На час моїх відвідин музею там відбувався фестиваль графічного дизайну «Три крапки…», в межах якого молоді митці з Черкас та Харкова вельми оригінально представляли своє бачення графіки української абетки.
Нарешті, саме в Музеї можна знайти і єдину в Черкасах українську книгарню. Господарює в ній пан Володимир, який у межах відведеного для книжкового магазину простору намагається забезпечити читачам найширший вибір продукції: від класичної й сучасної художньої літератури до підручників і словників.
Загалом, експозиція не показує навіть десятої частини того, що є у фондах, які щороку поповнюються приблизно на тисячу експонатів (переважно подарунки із приватних колекцій). Невисвітленою залишається добротна колекція нумізматики та скульптури. Прикро, але й тут маємо типову проблему українських музеїв: є що показувати, проте нíде.

Олена Коваленко