КІНОКОХАННЯ ПІД ЧАС КІНОХОЛЕРИ

Екранізація книги завжди лишає щось неохопленим ─ певну, так би мовити, недопередану ідею, яку не можна (а інколи й не треба) перекладати мовою кіно. Здається, що деякі твори й поготів не можуть бути адекватно перенесені на кіноекрани. Це стосується загалом текстів представників „магічного реалізму” і зокрема – найвідомішого з когорти письменників Латинської Америки Габріеля Гарсії Маркеса. Живий класик латиноамериканської літератури, лауреат Нобелівської премії лишається, напевно, найвідомішим колумбійцем завдяки своєму роману „Сто років самотності”. І поки цей роман точно ще років зі сто чекатиме на вдале кіновтілення, митці „фабрики мрій” вирішили відтворити атмосферу книги Маркеса “Любов під час холери”.

 

Фільм під однойменною назвою вийшов на екрани восени 2007 року. Тут одразу слід відзначити, що в російських перекладах її звикли називати „Любов під час чуми” – у цьому виявляється психологічна залежність від пушкінської традиції: згадаймо його поему „Бенкет під час чуми”. Але оскільки латиноамериканець вільний від добросусідського впливу Росії, то й ми будемо вслід за ним говорити про холеру. І про кохання, звичайно.

 

Екранізувати роман і навіть більше – вмовляти письменника на подібний експеримент – відправили режисера Майка Ньюелла, якому домовлятись із примхливими геніями не першина. Адже не так давно він був задіяний у проекті зі створення четвертої кіночастини епопеї Дж. Роулінг „Гаррі Поттер і кубок вогню”.

 

Найскладнішим виявилася принципова неможливість передати стиль книги, а саме – неквапну оповідь із мінімумом діалогів, бо фільм вимагає спілкування та динаміки. Зрештою, тому екранізація і виглядає бідніше, й кіноісторія видається банальнішою, ніж історія, виписана в майстерному словесному плетиві „магічного реаліста”. Сюжет кіноверсії можна легко висвітлити навіть одним реченням, як це звикли робити на рекламних постерах. Отже, двоє закоханих – Ферміна Даса (акторка Джованна Меззоджорно) та Флорентіно Аріса (актор Хав’єр Бардем) – проживають 51 рік 9 місяців та 4 дні, щоб нарешті зрозуміти: їх юнацька закоханість витримала випробовування часом, долею, інтимними стосунками з іншими й переросла у справжнє кохання, наповнене старістю і смертю, а тому – найцінніше.

 

Поза кіноекраном лишилась авторська думка про множинність розуміння любові, адже Маркес не обмежується показом пристрастей тільки цієї пари. Флорентіно, якого достатньо професійно зіграв Х. Бардем, чинить так само, як і Одіссей, повертаючись до коханої Пенелопи. Тобто – не соромиться почуття провини за не зовсім дотриману вірність. Так, Флорентіно Аріса, обіцяючи собі втратити незайманість тільки з Ферміною, до того педантично фіксує в 25 зошитах імена своїх 622 любовних зв’язків, стверджуючи девіз мушкетерів: „Невірність, але не зрада”. Протягом фільму це витончене колекціонування Флорентіно зображене в багатьох натяках, побіжно пояснюється й багатозначність назви твору. Адже Флорентіно Аріса переживає свої почуття до Ферміни, виявляючи ознаки, тотожні до хворих на холеру, яка лютує в містечках Колумбії.
Режисеру, на жаль, не вдалось уникнути певних звичних для екранізацій книг про кохання моментів. Наприклад, стає зрозумілим, що декілька фільмів про Ромео і Джульєтту він точно бачив – це помітно в недоречних і чужих самому світу книги сценах розмов молодих коханців на святі та освідченні під балконом. У романі нічого подібного немає: Верона Шекспіра – це не Колумбія Маркеса. Хоча, безперечно, кохання вічне, і зі словами Флорентіно погодився б Ромео – „Гірко помирати, якщо смерть ця буде не від кохання!”

 

Однак центром письменницького задуму є любов, така мінлива, різна і навіть неймовірна, коли йому – 76, а їй – 72. Любов, чудово зіграна акторами та дещо сумно зображена Маркесом. І врятує світ певно не краса (адже вона минуща), а кохання – навіть безнадійне, проте те, що надає всьому життю сенсу.

 

Щодо візуального ряду – роботу Майка Ньюелла можна зарахувати до голлівудських стрічок про далекі країни та про незвідані екзотичні місця. Кінокартинка дуже часто строката і занадто приваблива, нежиттєва й декоративна, вона не відповідає відверто невимушеній та подекуди натуралістичній манері зображення дійсності письменником. Наприклад, Лоренсо Даса, батько Ферміни, грубий погонич мулів, у фільмі постає спокусливим мачо. А місто, де відбувається основна дія, виглядає екзотичним та привабливим, майже курортом, хоча письменник дуже далекий від перебільшення краси рідної землі…

 

Габріель Гарсіа Маркес колись підмітив одну важливу деталь: „Романи подібні снам. Так само, як і сни, вони будуються із фрагментів дійсності, причому результатом є створення нової дійсності”. Кіномова багато в чому схожа на мову снів. І якщо ваш сон триватиме 51 рік 9 місяців та 4 дні, то, можливо, ви зрозумієте, що сон цей – про любов, а кіно це про те, як довго можна чекати на любов. Любов, яка має такі ж симптоми, як і холера.

 

Максим Нестелєєв