Дві Єлени Едгара По

Музам По явно не щастило. Втрата розуму, вигнання, туберкульоз, смерть – ось лише приблизний список негараздів, які випадали на долю тих, хто насмілювався надихати автора найкращої американської поезії того часу. Причому жінкам навіть не потрібно було кохати Едгара. Випадкова зустріч, виразний погляд, дружня розмова цілком задовольняли По, і лише в окремих випадках на долю муз випадали більш серйозні стосунки. Звичайно, не кожне захоплення поета відображалося в його творчості, але два з них були справді визначальними…

 

 

 Єлена Прекрасна

Вона була мрією кожного хлопця-підлітка: безмежно красива, привітна і недоступна матір товариша. Їхнє знайомство відбулося після того, як тринадцятирічний По на заздрість друзям влаштував показовий шестимильний заплив проти течії на річці Джеймс. Захоплений мужністю і силою найкращого друга, малий Роб Стеннард вирішив познайомити його зі своєю родиною, яка, певно, вже втомилася від безкінечних розповідей Роба про чудового, розумного, неперевершеного Едгара. Перша ж зустріч з Джейн Стеннард змусила юного поета відсунути на другий план всі попередні захоплення (а їх було чималенько – у першій збірці ліричних віршів згадувалися чи не всі симпатичні дівчата Річмонда, де тоді мешкав юний поет). Мати Роба була надзвичайно красивою жінкою – дивлячись на неї, По уявляв собі античних богинь. Додайте до цього приязність та особливу світлу ауру, яка оточувала Джейн, – і от перед вами мимовільна викрадачка юного серця. Їм’я Джейн було, на думку Едгара, надто грубим для такої неземної істоти. Єлена – ось як він називав ту, що стала його ідеалом навіки.

 

 

Едгар і Єлена швидко потоваришували. Вони могли провести разом цілісінький день, змушуючи нещасного Роба ревнувати матір до найкращого друга і найкращого друга до матері. Джейн Стеннард стала першим і найтолерантнішим критиком поета-початківця – саме до неї По ніс свої проби пера. Кожен отримував у цьому спілкуванні свою частку щастя: Єлена – щире захоплення юності, Едгар – невідому досі материнську ніжність (По втратив матір, коли йому було два роки). Їхні стосунки були цілковито платонічними: єдиний потиск рук поет згадуватиме як одну з найщасливіших митей свого життя.

 

Невдовзі настали нещасливі часи для По. Джейн Стеннард важко захворіла. Тогочасна медицина не мала ще потрібних ліків, тому надій на порятунок було мало. Єлена, прекрасна Єлена почала втрачати розум, і в квітні, лише через два роки після знайомства з Едгаром, померла. Вбитий горем підліток кілька тижнів поспіль щоночі прямував до кладовища, де продовжував переповідати свої мрії могилі коханої. Недосипання вкупі з душевними муками повністю змінили Едгара. Відтоді його почали переслідувати нічні жахи, в яких фігурували знайомі нам з його подальших творів символи смерті та потойбічного світу, а в поезії назавжди оселився образ Прекрасної Єлени.
 

 

Єлена Премудра

 

Хелена Уїтмен в очах знайомих була «красивою вдовою із непоганим статком». Дехто вважав її трохи схибленою через захоплення трансценденталізмом, але ніхто не бачив у Хелені талановитої поетеси. А По побачив. Він відчув у авторці надрукованих у «Демократік рев’ю» віршах рідну, прихильну до потойбічного душу. Пані Уїтмен влаштовувала спіритичні сеанси, де викликала любих Едгару привидів, писала дивні містичні поезії – як тут було встояти. До того ж, її теж звали Єленою…

 

Перша зустріч була більш ніж романтичною: Едгар побачив Хелену Уїтмен вночі при місячному світлі в трояндовому саду. Але, зважаючи на те, що до того саду він завітав з іншою жінкою, По і Єлена лише обмінялися поглядами.

 

Через три роки пані Уїтмен опублікувала в одному з літературних журналів присвячені автору вже визнаного на той час «Ворона» вірші. Прочитавши їх, По одразу ж вирушив на пошуки цієї нової Єлени, не забуваючи в процесі писати й декламувати друзям присвячені їй вірші. «Добрі люди» переказували їх Хелені, яка, в свою чергу, втішена увагою відомого поета, надсилала йому свої твори, де однозначно натякала на зустріч.

 

На другому чи третьому побаченні, яке відбувалося – де б іще? – на кладовищі, По запропонував Хелені руку й серце. Вона відмовила: відчувала себе старшою за Едгара, до того ж була не надто міцного здоров’я. А ще її тривожила суспільна думка, в очах якої По був не найкращим претендентом у чоловіки. Відчуваючи, що рішення не остаточне, поет домовився про наступну зустріч і поїхав з Провіденсу, де жила родина Уїтменів, до іншої своєї пасії – Енні Річмонд, прихильність якої до Едгара цілком могла конкурувати із містичним образом Єлени. Коли прийшов час знову домовлятися про заручини з пані Уїтмен, По зрозумів, що вибрати між двома жінками він не може. Вихід він вбачав один – померти. Спроба отруїтися опіумом принесла поету суттєву частку кайфу, але не подарувала смерті.

 

Хелена, ясна річ, вирішила, що нещасний По труївся через її відмову. Наперекір усій своїй рідні, яка вважала поета надзвичайно неблагонадійною особою, вона вирішила відповісти згодою на шлюбну пропозицію, яку Едгар все ж повторив наступного дня після невдалого самогубства. Але от халепа! Одразу ж після заручин якийсь добродій розказав Єлені про наявність у житті поета Енні Річмонд. Цього вдова вже не могла пробачити і остаточно посварилася зі зрадником.

 

Зачепивши гордість та самолюбство поета, Єлена виконала своє призначення музи – По з головою поринув у літературну творчість. Цей порив не закінчувався аж до самої його смерті, яка не змусила себе чекати й відвідала поета через рік після розриву з Хелен Уїтмен. Їй же доля підготувала інше покарання – Єлена прожила надзвичайно довге життя, і увесь цей час привид По тривожив її душу. Вона присвятила свою старість захисту доброго імені Едгара, написала надзвичайно пристрасну книгу «Едгар По та його критики», проте так і не дізналася, чи вибачив поет її відмову.

 

Після смерті Едгара По помешкання його біографа почали відвідувати дівчата й жінки, кожна з яких намагалася довести, що саме вона є тією музою, тим чарівним образом ідеальної жінки, що були присутні у творах поета. Але тільки двоє мали незаперечне право зватися музами По – дві Єлени, кожна з яких подарувала нам саме того Едгара, яким його знаємо ми.

 

Оксана Білик