Михайло Слабошпицький: «Марія Башкирцева – яскрава українська зірка на чужому небі»

obkladunka bashkurceva

ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ

У київському видавництві “Ярославів Вал” у 2008 році побачило світ нове, доповнене видання книги лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка Михайла Слабошпицького “Марія Башкирцева (Життя за гороскопом)”. Цей роман мав кілька видань українською, російською та французькою мовами. Відомий український письменник розповідає про трагічну долю талановитої художниці – Марії Башкирцевої (1858 – 1884). Є люди, про яких кажуть, що вони талановиті в усьому, чим би не займалися. До них належала Марія Башкирцева. Доля відміряла їй короткий вік – неповних двадцять шість років. Але вона встигла дуже багато. Її полотна сьогодні зберігаються у найвідоміших музеях Франції, України, Росії. Її знаменитий щоденник, ведений французькою, свідчить про неабиякий літературний талант авторки.
В рубриці “З перших вуст” –  автор книги “Марія Башкирцева (життя за гороскопом)” Михайло Слабошпицький:
– Нещодавно у Франції було поширено анкету з таким запитанням: “З ким Ви хотіли б листуватися?” І кілька відомих французьких письменників відповіли: “З Марією Башкирцевою”. Минуло понад століття з дня її смерті, а популярність художниці й письменниці не спадає. Нещодавно в різних країнах світу (окрім України – її батьківщини) святкували 150-річчя від дня народження Марії Башкирцевої. Для багатьох людей вона лишається яскравою творчою особистістю.
Марія Башкирцева народилася побіля Диканьки, в селі Гавронці Полтавської губернії в Україні. Від дванадцяти років життя вона постійно мешкала за кордоном, ставши яскравою українською зіркою на чужому небі. Французи зараховують її до свого пантеону, покликаючись на те, що Башкирцева як духовна, інтелектуальна і мистецька індивідуальність сформувалася саме у Франції. Росіяни вважають її своєю, оскільки вона родом з Російської імперії, в складі якої тоді була Україна. Себе ж Башкирцева позиціонувала як людину, котра походить з України. Коли Башкирцевих-Бабаніних у Римі приймав Папа Римський, він запитав: “Ви з Росії?” – вони відповіли: “Ні, ми з України”. В щоденнику знаходимо такі слова Марії Башкирцевої: “Коли я була маленькою, до нас у Гавронці забрідали купці з Росії. Ми сміялися з їхньої дивної мови, з їхніх борід…” Ще вона написала таку фразу: “Росіяни з обома їхніми столицями – мені чужі”. Отже, людина, яка ідентифікувала себе як росіянку, так не написала б. Звичайно, не можна перебільшувати українськість Башкирцевої. Насправді вона належала до того яскравого племені космополітів, які з’явилися в Парижі наприкінці другої половини ХІХ століття. Вони називали себе громадянами світу. Це були здебільшого люди мистецтва. Але кожен з них, хто більшою, хто меншою мірою, пам’ятав ту землю, яка його народила, і мав ностальгійний потяг до неї. Башкирцева, будучи смертельно хворою, говорила в щоденнику: “Їдь додому. Та земля тебе чекає, ти маєш перед нею великий обов’язок…” Це було ніби пошуки Бога. Коли вона його вже знайшла, було пізно. Передчасна смерть стала крапкою цього яскравого життя…
Запропоноване читачам видання книги – вже п’яте.
Важливі матеріали (зокрема, щоденники художниці) Марії Башкирцевої довгий час зберігалися в рукописах у Національній бібліотеці, непрочитані, не прокоментовані. І лише нині у Франції завершено восьмитомне видання її щоденника. “Товариство друзів Марії Башкирцевої” багато посправувалися для популяризації її щоденника, взагалі, її мистецької спадщини. До речі, Марія Башкирцева була ще й прекрасною літераторкою, (досить самих листів її до Мопассана, де, на гадку багатьох експертів, вона перевершує в мистецтві вербального фехтування славетного письменника), постаючи у своїх листах дотепнішою, літературно вишуканішою, демонструючи себе як блискучого майстра слова.