Павло Халебський. Україна – земля козаків (уривок).

HalebskyДЕГУСТАЦІЯ


Павло Халебський. Україна – земля козаків. – К.: ТОВ ВП “Ярославів Вал”, 2009. – /Подорожній щоденник/.

Ця книга мала би стати настільною для кожного українця. Це – чи не найцікавіша та найяскравіша пам`ятка з історії нашої України, перші сторінки якої написано 350 років тому. Це та частина подорожнього щоденника Павла Халебського, де описувалася незалежна Українська Річ Посполита, тобто Українська Народна Республіка, збудована христолюбивим і хоробрим гетьманом Хмельницьким. Фахівці називають українську частину подорожніх реляцій Павла Халебського найдокладнішим і найприхильнішим свідченням чужинців про Україну середини XVII століття, коли увесь світ, затамувавши подих, стежив, як народжується в Європі Козацька Держава. Пропонуємо читачам „продегустувати” уривок із 31 розділу книги.

День тридцять четвертий. Четвер, 13 липня літа Божого 1654-го.

Подальший шлях. Безлюдні степи. Зруйноване місто Піддубівка. Місто Прилуки. Палац Яреми Вишневецького. Лазня загального користування. Прилуцькі церкви.
…Подолавши великі чотири милі, приїхали увечері до великого впорядкованого міста Прилуки з великим укріпленням (одне з найдавніших українських міст на річці Удаї; згадується в Іпатіївському літописі за 1092-ий та 1138-ий роки у зв`язку з боротьбою проти половців; з 1648-го року – полкове місто; нині – районний центр Чернігівської області. – М.Р.). Фортеця в середмісті дивовижна за своєю висотою, укріпленням, вежами й гарматами в бійницях, своїм упорядкуванням та глибиною рову з протічною водою. З полуденного боку влаштовано потаємну копанку, де збирають воду з озер та річок для потреб міста на випадок облоги.
До фортеці ведуть потаємні підземні ходи. Посеред фортеці стоїть величний і дуже високий палац, дивовижний за обширом як низом, так і горою, масивністю покладених у зруб брусів, відгембльованих зсередини і знадвору та щільно припасованих один до одного, височезними – вищими од кипарисів – димарями.
Палац не добудовано. Дату забудови написано по-грецьки на фронтоні під двоскатним дахом з різьбленими прикрасами й прибудовами, які побачиш на будівлях Ханаану й області Ма-ари, – 1647-ий рік; отже, палац стоїть уже сім років відтоді, як фортецю здобули козаки через рік після повстання, бо нині 1654-ий рік од Різдва Христового. Цей палац належав четвертому з ляхів-магнатів, на ім’я Вишневецький, що походить од слова «вишня» (друге прізвище князів Корибутів походить од назви маєтку Вишнівця, що на Волині; збудувавши в Прилуках міцну фортецю та пишний палац, Ярема Вишневецький мав намір перенести з Лубен до Прилук свою резиденцію. – М.Р.).
Його володіння були безмежні, від ріки Дніпра до ріки Сейму, на якій стоїть Путивль, тобто до кордону Московії. Вишневецький мав під рукою шістдесят тисяч добірного жовнірства з молдован, греків, арнаутів, німців та багатьох інших народів. Татари прозвали його кучук-шайтаном, тобто маленьким дияволом, бо він раз у раз нападав на їхню країну, з якою межували його володіння, спалював, плюндрував.
Коли заявився Хміль і визволив землі по той бік Дніпра до Києва, Вишневецький удався до нього і, виказуючи йому дружбу, прагнув його ошукати, бо підступність загніздилася в його серці. Він плекав такий намір: коли Хміль з військом піде в країну ляхів і заглибиться в неї, рушити слідом зі своїми найманцями та в такий спосіб заскочити його спереду і ззаду. Та Хміль, обдарований неабияким розумом, розгадав його хитрощі й послав до нього сказати: «Якщо ти хочеш миру, схаменися, покинь цю країну, віддай мені без бою, бо я не залишу тебе ворогом позаду себе!»
Отоді учинилася між ними війна, князь Вишневецький рушив зі своїм численним жовнірством назустріч гетьману Хмелю. Мудрий Хміль двигонув проти нього тисячі своїх козаків і знищив усіх мечем. Князя сповістили про це, та ні він, ні його придворні не йняли тому віри. Вишневецький з чотирма десятками підпанків бенкетував у палаці посеред фортеці, аж раптом замайоріли козацькі корогви. Тоді князь отямився, протверезів, забув про свою пиху, скинув з себе пишні шаги, напнув сякий-такий одяг, скочив на коня й ударився навтьоки; кінь, одначе, викинув Вишневецького з сідла, він упав і звередив собі в’язи; козаки наздогнали його, відтяли йому голову й принесли в подарунок Хмелеві, гетьман наказав насилити її на довге ратище й виставити над його палацом. Отже, будівництво прилуцького палацу так і залишилося недовершеним, бо, як то кажуть, палац із’їв голову свого господаря; нині його занехаяно, він став помийницею, лігвиськом псів і свиней.
Коли козаки вже оточили місто, слідом за князем кинувся навтьоки і його управитель. Він проник крізь потаємні двері на міст і пустився до озера. Козаки помітили його й погналися слідом. Він мав при собі сакви зі скарбом – золотом і сріблом, отож, коли вони його наздоганяли, він пообтинав заплічники, сподіваючись, що встигне втекти, поки козаки підбиратимуть розсипані гроші, та козаки і гроші підібрали, і його наздогнали своїми кіньми. З переляку управитель загнався конем в озеро, козаки вихопили його звідтіля ратищами, відтяли йому голову, настромили на палю поряд з головою Вишневецького.
У Прилуках було багато іудеїв і ляхів, яким не пощастило утекти; ті з-поміж них, хто охрестився, придбав ліпшу долю, а хто відмовився, тих побили й одіслали в царство сатани. ;Повертаємося до опису міста Прилуки.
З полуденного боку до фортеці підступає величезне, наче море, озеро, в яке впадає багато річок. На мілководді росте біле й жовте латаття. Над озером перекинуто довгий міст з багатьма млинами, а там, де він починається, влаштовано згадану потаємну копанку. Неподалік стоїть дерев’яний дім – лазня загального користування. Перед ним лежить видовбаний з довгої дубової колоди жолоб; лазневий служник накачує в нього воду з річки хитромудрим пристроєм, вона тече жолобом у мідний казан, де підігрівається. Чоловіки й жінки миються в лазні одночасно, не користуючись запиналами, ото тільки кожне бере в служника віника й ним прикриває, за їхнім звичаєм, наготу свою. О диво! Виходячи з лазні, вони занурювалися й плавали в холодній річці, що тече перед лазнею.
Мешканці Прилук, священики й миряни, вийшли, за звичаєм, зустрічати нас далеко за містом. Нас увели до великої, високої, величавої нової церкви з невпорядкованими ще банями в честь Преображення Господнього. Навпроти неї – друга церква в честь Різдва Пресвятої Богородиці. Дзвіниця висока й вельми гарна.
Нас поселили в просторому домі. Його балкони з дашками виходять на велике озеро й лазню. Тут ми пробули до понеділкового ранку.