Головний редактор „Сучасності” Тарас Федюк: „Музей покинутих секретів” – це найкраща проза, яку написала Оксана Забужко”

suchasnist1ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ.

У п’ятому числі журналу „Сучасність” вийшов друком уривок нового роману Оксани Забужко “Музей покинутих секретів”. Чутки про те, що відома письменниця працює над новим романом про УПА, циркулювали давно, та й сама пані Оксана у інтерв’ю охоче розповідала про нього. І от нарешті читачі зможуть продегустувати цей твір. Журнал “Сучасність” надрукував два розділи, які дають уяву про те, як письменниця інтерпретує важливу тему української історії. Як завжди, нестандартний та відвертий підхід до подій, несподіваний ракурс, який дозволяє побачити у героях УПА передусім людей. Про те, як вдалося вмовити пані Оксану опублікувати твір у журналі та про враження від нового роману ми розпитали у головного редактора „Сучасності” Тараса Федюка.


– Наскільки органічним є роман на сторінках журналу?

– Навіть у таких не зовсім літературних журналах, як „Сучасність”, де є, умовно кажучи, два зошити – літературний і публіцистичний – має бути „велика форма” – роман, повість. Це, по-перше, давня традиція, а по-друге, зацікавити сьогодні читача короткими формами, як-то новела, важче, ніж, скажімо, романом відомого письменника, хай і у декількох подачах. Мало того, що такий твір являє собою естетичну й художню цінність, він ще й привертає увагу до журналу. Тож мені здається, що давня традиція, коли журнальна публікація передувала книжці, є промоцією самого твору.
– А як вам вдалося вмовити Оксану Забужко опублікувати роман, вона ж „ховалася” з цим твором п’ять років?
– З цим не було жодних проблем, вона одразу погодилась. Звичайно, ми надрукували не весь роман, а лише його частину. Але, як на мене, це найкраща проза, яку написала Оксана Забужко. Думаю, вона буде дуже цікавою читачам.
– Ви спочатку прочитали роман, чи головну роль відіграло ім’я письменниці?
– Звісно, прочитав роман! Я знав, що у Забужко є роман, ми вирішили його розмістити у журналі, тож я попросив твір у авторки і прочитав. Звісно, є письменники, ім’я яких – бренд, і твори таких авторів редактори іноді беруть до друку не читаючи. Однак це не стосується випадку з Оксаною Забужко та її новим романом, опублікованим у „Сучасності”.
– Як гадаєте, читачі нормально сприймуть цей роман? Адже аудиторія „Сучасності” досить специфічна – як вони відреагують на „польові дослідження українського сексу” у схронах?
– А мені здається якраз, що таке олюднення героїв дуже доречне. Вони не лише стріляють у чекістів, а й кохають, між ними вирують пристрасті – адже так було насправді. Люди роками жили у цих умовах схронів, боротьби. І навіть відверті сцени абсолютно не збентежили мою редакторсько-цензорську душу. Коли цей роман вийде повністю, це буде цікаве явище в сучасній українській літературі.
– Забужко зазвичай пише від імені жінки, від себе, а тут вона говорить від чоловічого імені…
– Сучасна проза, як на мене, перевантажена особистісними рефлексіями, автобіографічністю – все це дуже швидко вичерпується. А тут маємо спробу дослідження архівних матеріалів, спроба писати не від свого імені, а від імені чоловіка – і це досить вдала спроба. Це цікавий і забутий досвід – але ж раніше ніхто про себе не писав. А зараз усі лінуються пальцем поворухнути, дослідити архіви. Виняток – цей роман Забужко, і роман Василя Шкляра, який у трьох числах „Сучасності” від вересня по листопад буде виходити. У Шкляра теж перевернуто величезний історичний масив про „холодноярську республіку”. Він вийде повністю, і ми радіємо з того. І у портфелі – цікавий роман Кононовича. Плануємо ексклюзивні переклади сучасних світових письменників, які не виходили раніше ні українською, ані російською мовами. Так що читайте „Сучасність”.


Спілкувався Олекса Вертипорох