ВІЙНА СВІТІВ ВЕЛЛСА І СПІЛБЕРГА

Література та кіно – два дуже різні види мистецтва. Тому експерименти із «апгрейду» – екранізації літературних творів – завжди ризиковані. В окремих випадках вдається досягти максимальної точності. В інших – кіноверсія навіть перевершує книгу-прототип. Подекуди трапляється ще один феномен: фільм виходить абсолютно не схожим за естетичним враженням на екранізований шедевр літератури, і, тим не менше, поповнює зразки найкращих світових кінотворів. А буває, натрапляємо на ситуацію дивну, точніше сказати – неприємну: від книги-прототипа в фільмі лишається тільки назва на рекламних плакатах, антураж і гучні фрази про те, що це кіно – екранізація класичного літературного твору. Саме таке враження склалося після перегляду фільму Стівена Спілбегра, задекларованого як екранізація фантастичного роману Герберта Веллса «Війна світів».

Роман Герберта Веллса свого часу здійняв бурю різнорідних емоцій і думок, саме це й маючи на меті – розбудити приспану свідомість цивілізованого суспільства. Автор поставив питання руба: матеріальний і моральний прогрес – явища, які взаємодоповнюються чи виключають одне одного. Відповідь у «Війні світів» чітка і недвозначна. Один із чільних персонажів роману – професор Пірсон – блукає спустошеною, майже дощенту винищеною Англією у пошуках Людини. Тієї Людини, яку не зупинить нищівна навала марсіан, Людини цивілізованої, непідвладної стадним інстинктам, сповненої віри в силу землян, не фізичну силу – моральну, духовну. Виявилося – такої немає. Цивілізація вбиває в людині все людське.

 

Веллс у зображенні марсіан керувався очевидною логікою: Марс існує набагато довше за Землю, живі форми могли досягти там більш високого рівня розвитку. Тому, розповідаючи про вторгнення з Марсу, фантаст ніби зіштовхує сучасну авторові людину з її далеким, несхожим нащадком. Показуючи переважання фізичних і розумових здібностей марсіан, автор не намагався вивищити таке майбутнє над сучасним. Зовсім навпаки – адже досконалість прибульців спотворюється виродженням всіх емоцій, перетворенням розумної істоти на машину. Навіть більше, людська цивілізація в процесі свого наукового та технічного прогресу з часом теж може перетворитися на таких «марсіан». Цей урок людству був необхідний. Вторгнення прибульців показало, яка жахлива нелюдяність панувала в тогочасному суспільстві, та спонукало замислитися, чи не вкоренилася вона і в реальному, нефантастичному світі. Зовнішня загроза – метафоричне представлення загрози внутрішньої. І коли Веллс «залишає» Землю людям, він підкреслює: порятунок – це аванс. Автор вірить у позитивні духовні й соціальні перетворення нашої цивілізації.

 

Придивімося уважніше до екранізації. Минуло понад століття з часу написання роману. Чи змінилося людство у ліпшу сторону? Навряд. Тому чергове нагадування людині ХХІ століття про можливість трагічного майбутнього просто вкрай необхідне. Екранізація «Війни світів» могла б стати таким нагадуванням. Та після перегляду стрічки складається враження, ніби Спілберг викинув із голови ці складнощі та просто вирішив вразити глядача спецефектами та морем крові… Приділяючи надмірну увагу купам мертвого м’яса, режисер відсунув на другий план емоції людини, яка опинилася сам на сам зі своїми страхіттями. А про порушену Веллсом проблематику морального занепаду людства на фоні технічного прогресу вирішив забути взагалі. Невже вона стала неактуальною?

 

Головний герой фільму – татусь-недоросток у виконанні Тома Круза – просто не здатен передати всі внутрішні й зовнішні злами психіки людини в подібній ситуації. Якщо цей персонаж – дійсно уособлення «простого американця» (до речі, в екранізації дію перенесено із старої доброї Англії кінця ХІХ ст. у США наших днів), то залишається просто дивуватися здатності пересічної людини зберігати здоровий глузд у настільки критичних обставинах. Коли ж він – один із голлівудських суперменів, тоді чому виявляється неспроможним знищити марсіан?

 

Одним із небагатьох фрагментів, що збереглися у фільмі в «першоствореному» Веллсом вигляді, є те, що злих інопланетних прибульців перемагають бактерії. Але це подано як звичний голлівудський хеппі‑енд. Тому за дужками залишається найважливіший висновок цього епізоду, наголошений автором роману: людство вже давно заслуговує на подібне «небесне» покарання, і необхідно серйозно замислитися над шляхом розвитку нашої цивілізації. Адже вона зараз не в змозі самостійно протистояти злу – бо, власне, в неї не лишилося добра, яке давало б силу.

 

Юля ШЕРЕТЬКО