Культ мови. Слова війни та слова миру

01Анексія, війна, спецоперація; сепаратисти, бойовики, терористи, снайпери, ополченці, диверсанти, федералісти, заручники, мирні мешканці, силовики, нацгвардійці, військові; захопили, відбили, обстріляли, потрапили в засідку, бомбардували, замінували, розмінували, підірвалися, загинули, поранили; РПГ, БМП, БТР, танк, «Град», міномети, автомати… Слова війни рясніють тепер з усіх усюд. Вони нагнітають, мобілізують, лякають, втомлюють і, зрештою, стають звичними. Але вони завжди чітко сигналізують про небезпеку.

Гірше зі словами війни, що ховаються під машкарою слів миру. І я не кажу зараз про «миротворчість» чи навіть «примушування до миру» (частіше вживане в нас у російському перекладі «принуждение к миру»). Ці вислови прямо вказують на бажання агресора замаскувати свої агресивні дії хоча б на словах. Я кажу про слова, в яких немає й натяку на агресію та миротворення як процес.

Русскій міръ vs російський світ

Труднощі перекладу спіткали мене на концепті «русский мир». По-перше, це мир чи світ? А по-друге, чи передавати його як «російський» (що стирає різницю між словами «русский» та «российский», утворених від «Русь» та «Россия»), чи як «руський» (що стирає різницю між словами «руський» та «російський»)?

Вікіпедія пішла шляхом перекладу: маємо українську статтю «російський світ». Це ніби й логічно, бо йдеться про сукупність людей, цивілізаційний простір (тобто про «весь (російський) світ», «всіх (російських) людей»). З іншого боку, опитані мною в соцмережах перекладачі й історики кажуть: ця словосполука — явна калька з Pax Romana, або Римського миру (тривалий мирний період в історії Давнього Риму).

Поверховий моніторинг показує, що пишуть у нас хто як хоче (бо трапляються, здається, всі можливі варіанти написання):

а) «русский мир» (тобто залишають російську графіку й беруть у лапки);

б) «русскій мір» (транслітерують);

в) «рускій мір» (транскрибують);

г) «русскій міръ» (відтворюють первинне, застаріле написання мовою оригіналу);

ґ) «російський світ» (перекладають).

І тут є кілька «але». «Російський світ» не передає додаткового контексту: апеляції до Третього Риму (через подібність до Pax Romana), яку закладено мовою оригіналу; й двозначності «миру по-російськи», насаджуваного геть не в мирний спосіб. Написанням «русский мир» (емоційно нейтральним і досить точним у передачі гри значень «мир — світ»), теж не випадає зловживати: коли назва засвоєна мовою й активно вживається, її логічно й записувати літерами своєї абетки (й вимовляти відповідно до норм своєї мови). Читаючи ж напис «русскій мір», а тим більше «рускій мір», мимоволі зчитуєш іронію. До того ж, відміняти доведеться теж за російською парадигмою: «в рус(с)ком мірє», й аж ніяк не «в рус(с)кому мірі». (Правда, це стосується й усіх інших варіантів написання, крім перекладу.) Залишається ще написання «русскій міръ», яке не несе іронії, зате автоматично включає смислове поле імперськості.

Особисто я найчастіше транслітерую — «русскій мір» — аби зберегти легку іронічність, а відтак показати, що ані підтримую цю ідею, ані сприймаю її всерйоз.

Головна рекомендація в цьому випадку проста: який би варіант написання ви не обрали, будьте свідомі додаткових смислових відтінків, які воно (написання) вносить.

Ввічливість ввічливих людей

Вислів «точність — ввічливість королів» згадується у зв’язку з концептом «ввічливих людей», під яким російські інформаційні технологи, теоретики й практики, стратеги й тактики гібридних воєн сховали своїх військових. А що це серйозно продуманий концепт, видно хоча б із відео (аж цілий гімн (!) у виконанні цілого академічного військового ансамблю):

На підтримку якому прийшла й суто візуальна продукція: наліпки й футболки з логотипами.

02

Для більшої позитивності вводиться афірмація: «Рік культури в Росії». Втім, її автори не стримали кривої посмішки: у фразі закладено й іронію, яка вказує на подвійне дно.

03

Вже багато було сказано про те, що журналістам, які розповідають про кримські події та початок заворушень на Донбасі, не варто переймати російську лексику. Бо з лексикою непомітно переймаєш і точку зору. А далі — як у найсвіжішому анекдоті:

04

Та повернімося до ввічливості королів. Повна версія афоризму, приписуваного Людовіку XVIII, звучить так: точність — ввічливість королів, але обов’язок їхніх підданців.

Якщо накласти цю конструкцію на концепт «ввічливих людей», отримаємо каламбур і водночас найщирішу правду. Бо ввічливість — це справді лише «ввічливість ввічливих людей» (захочуть — можуть бути неввічливими), але обов’язок тих, кого вони прийшли «захищати, рятувати, спасати» (нехтування яким може вартувати життя).

Так під машкарою підкреслено мирних слів прозирає справжнє обличчя терору і слова війни.

Тож рекомендація тут проста: уникати нав’язуваної російськими технологами назви. Якщо ж усе-таки доводиться її вживати — не варто подавати її як звичайний синонім, навіть у лапках. Бо лапки в цій назві й так є, тому додаткового значення такзваності вони вже не внесуть. Тут можна вдаватися до описових конструкцій: «російські військові», «російські агресори, що називають себе “ввічливими людьми”» тощо. Можна транскрибувати: «вєжлівиє люді». Таке написання додає дуже помітної іронії, котра знешкоджує концепт, роблячи його смішним. А можна ввести словосполуку «ввічливі люди» в гумористичний контекст, щоби концепт втратив свою силу спокійної серйозності.

Чому антитерористична операція, а не війна?

Роздумуючи про те, «що там за поребриком», ми зачепилися й за нинішній конфлікт на сході України, який називають і війною за незалежність, і національно-визвольною, й російсько-українською війною, а формально — антитерористичною операцією (АТО) на Донбасі. У зв’язку з цим часто зауважують, мовляв, це давно вже війна, тож називати її антитерористичною операцією некоректно.

З погляду тактики ведення бою чи операції рація в такому зауваженні, можливо, є. Та не забуваймо: гібридність російсько-українського протистояння (воно й інформаційне, й воєнне) розмиває звичні поняття. І так складається, що говорити про російсько-українську війну в чистому вигляді ніби й не випадає. Бо внутрішній, громадянський конфлікт на цих теренах так само присутній. Аж так, що не лише прибічники кремлівського курсу, а й цілком патріотичні українці вголос кажуть про громадянську війну. Зрозуміло, що таке формулювання виводить за дужки іноземну агресію, дуже спрощуючи й викривляючи ситуацію.

До речі, в назвах воєн першим стоїть ініціатор збройного конфлікту. В нашому випадку, якщо б ми казали саме про війну, а не антитерористичну операцію, мало б ітися про російсько-український, а не українсько-російський конфлікт, війну тощо. Але в нас дуже часто все навпаки: Україну в назві цього конфлікту ставлять на перше місце. Воно й добре, що нарешті позбавляємося радянської ієрархії Росія — Україна — Білорусь, і ніяк інакше. Але у прагненні поставити свою країну на перше місце, не варто перегинати палицю й робити її ледь не ініціатором неоголошеної війни із Росією.

А втім, хай нам ці знання й уміння правильно називати війни ніколи не знадобляться.

Катріна Хаддад-Розкладай, «Культ мови»